Люко Дашвар - #Галябезголови

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2020

ISBN 978-617-12-8077-9 (fb2)

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

Дизайнер обкладинки Вікторія Дорошенко

Дашвар Л.

Д12 #Галябезголови : роман / Люко Дашвар. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2020. — 400 с.

ISBN 978-617-12-7671-0

Благими намірами вимощений шлях до пекла. Галя сповна відчула сенс цього вислову. Її життя перевернулося лише через те, що вона прагнула допомогти іншій людині. Дівчина втратила все: роботу, чоловіка, друзів, віру в людей. Та що, як усе найбільш значуще і неймовірне відбувається з нами саме тоді, коли ми намагаємося видряпатися з пекла? Це непросто, бо людина по-справжньому втрачає голову лише від двох речей: від страху і від кохання. Однак що робити, коли тебе одночасно накривають і страх, і кохання?..

УДК 821.161.2

© Чернова І. І., 2020

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2020

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2020

Вологого, як всяке природне збудження, весняного ранку правобережним київським проспектом в районі Печерська жваво рухався насторожений молодик років 26-ти у бідненькій довгій чорній одежині: сягала надп’яткових його кісток, тому по землі не волочилася, натомість відкривала геть не дешеві черевики іспанської фірми Camper , і вже тільки один цей незрозумілий дисонанс мав би викликати запитання в очах перехожих. Та пронизлива холоднеча — березень ще і до восьмого не дійшов! — гальмувала не тільки настирливе бажання скинути з тіла сіро-чорну «осінь-зиму», а й непереборну людську цікавість. І лише згорьована без чоловічої уваги пишнотіла двірничиха Віруня, яка із роздратуванням вимітала з-попід дерев недопалки (бач, призвичаїлися менеджерки з навколишніх офісів вибігати на проспект, пихкати цигарками, кидати недопалки під дерева, і хоч би одна коза про екологію згадала, хай би їй ту цигарку на лобі загасили!), мимоволі звернула увагу на козирне взуття молодика, ковзнула поглядом вище. Їй такий мужчина потрібен? Не коротун, не жиробас, очі… такі, що аж душу лоскочуть. Здалеку скидався на гота, та хрест на чорній чернечій одежині свідчив: скоріш за все — з чоловічого монастиря, що за кілька кварталів від проспекту. І нащо випхався за периметр? Хіба їм те дозволено?

Молодик теж ковзнув по Віруні байдужим поглядом. Ні! Не зацікавила пампушка! Прискорив крок, пірнув у тихий, повний старих лип і хрущовок печерський провулок, ще здалеку побачив припаркований біля сміттєвого бака блювотно-зелений поїдений іржею дводверний «міні-купер» 1970 року народження з хмельницькими номерами. Аж посміхнувся:

— А старий мав рацію! Кому спаде на думку красти такий мотлох?

Заспішив до автівки, що вона здалеку скидалася на дебелу жабку, та раптом від одного з будинків до нього кинулася схвильована стара жінка.

— Отче!

Молодик так здивувався, аж загальмував. Хотів було: «Чи ви, бабусю, сліпі? Хіба не бачите: я не священник!» І не збрехав би: лише три тижні тому напросився у послушники, отримав підрясник і койкомісце в одній із келій монастиря. Наївно сподівався і на нове ім’я, наче прагнув свого позбутися навіки, та новачку по­яснили: церковне ім’я дають лише під час постригу; тому лишився Юрком Консуматенком, як у паспорті записано.

Проковтнув правдиву інформацію, бо благання в очах старої жінки і оте її «Отче!» накрили хронічного крадія з Хмельницького, який і проліз до обителі, аби на деякий час там схоронитися, хвилею липкого корисливого марнославства. Аж поплив: а чому не вклонилася? Чому руку йому не поцілувала?

— Отче! — схвильовано повторила жінка. — Прошу, ходімо!

— Куди? — не зрозумів.

— На добру справу.

Закляк на мить.

— Мені наразі… в інший бік! — зиркнув на «міні-­купер»: з монастиря відпросився до опівдня, аби мотнутися на іржавій жабці аж у Козелець, де знайомий його знайомого на прізвисько Гавана обіцяв скупити гуртом чуже добро, поцуплене Юрком у Хмельницькому.

Бабця не здавалася:

— Отче! Не кидайте бідну жінку без помочі! Бог вам того не простить!

— Та що відбувається?! — ніяк не міг допетрати, як від старої відкараскатися, щоби не викликати у неї підозри. — Чого це ви на добру справу спільників собі шукаєте?! А — самі?!