Люко Дашвар - #Галябезголови

— Боюся! — відчайдушно вигукнула стара. Руками сплеснула. — Стоїть і стоїть, демон!

— Який ще демон?

Жінка роззирнулася полохливо, вказала жестом за ріг, заговорила швидко-схвильовано: у неї кіт мороженим хеком отруївся, тому минулої ночі очей не зімкнула, все намагалася влити у Мурчика ромашковий відвар, а як стало світати, глянула у вікно вітальні, яке виходить на затишний скверик, і в сірому тумані побачила дивного чоловіка у просторій синій куртці. Стовбичив у дальньому куті скверика, дивився в бік зачиненого салону краси «Белла», що він якраз навпроти скверу і весь як на долоні. Подумала: та пусте! Хіба мало у людей дивацтв?! Потовчеться собі чоловік і піде. За годину — до вікна: є! Перелякалася чомусь, перехрестилася для підтримки, подумки дала чоловікові ще пів години, аби пішов, і всі ті пів години так і простояла біля вікна, як прив’язана.

— Боялася очі від нього відвести.

— Не пішов?

— Стоїть!

— І який він: молодий? Старий?

— Такий, як ви.

Послушник насторожився.

— І що ж у ньому такого вже демонічного? — запитав обережно.

Отут і сталося диво, бо жінка напрочуд точно описала дії самого Консуматенка зразка тритижневої давнини, які і змусили його терміново сідати за кермо іржавого англійця з гордою назвою Austin Mini Cooper S , аби дременути з рідного Хмельницького. За словами жінки, дивний чоловік у просторій синій куртці винайшов у скверику вкрай непримітне місце для своєї дислокації, уважно спостерігав за салоном краси «Белла», потім витяг з кущів рюкзак, а з нього — бейсболку, яку насунув на очі. Скинув простору синю куртку, сховав у рюкзак, лишився у шкіряній коричневій курточці, яка, як виявляється, була на ньому під сподом.

— І хіба не демон? Перелицювався, бо до страшного злочину готується! До вбивства!

— Чому неодмінно до вбивства? Може, просто чиюсь хату обнести хоче, — ляпнув Консуматенко, та бабця промаху не помітила. Надто вже хвилювалася.

— Допоможіть зупинити злодюгу, отче!

Юрко насупився: у недурній голові — думки врізнобій. Логічно було би запропонувати жінці викликати поліцію, та клятий язик не повертався мовити таке: наче сам себе мєнтам здавав. От же пастка!

— До поліції дзвонити марно, — стара, певно, підслухала Юркові думки. — Що ми їм скажемо? Що людина собі стоїть і стоїть?!

— Значить, інший план маєте?

Головою захитала ствердно, на послушника — із благанням.

— Поговоріть із ним, отче! Присоромте злодюгу, порятуйте грішну душу його, — отак узяла і висмикнула Юрка із зони того славнозвісного комфорту, що він наразі у всіх на вустах.

Наїжачився: несподівана добра справа, як болото, затягувала все глибше аж до повної відсутності альтернатив, та Консуматенко вирішив пручатися до останнього.

— Не діють на злодюг спонтанні умовляння, — пояснив старій жінці. — Я йому — слово, він мене — під ребра. От якби у мене була можливість без поспіху, спокійно роздивитися того демона, проаналізувати його поведінку, підшукати аргументи, які вплинуть саме на нього.

Плечима знизав:

— А оскільки такої можливості немає, то, вибачте…

Вже посунув до іржавої жабки, та стара, певно, теж вирішила пручатися до останнього.

— Чому ж можливості немає, отче?! — вигукнула схвильовано. — З вікна моєї вітальні ви прекрасно злодюжку роздивитеся!

Що?!.. Матір Божа! Не слова — дзвони небесні! Консуматенко завмер: йому ж не почулося?! Обернувся, глянув на бабцю зачаровано: і ніби золоте сяйво над її сивим волоссям, і сама — чиста, лагідна, під акомпанемент хору янгольського простягає йому ключі від своєї хати і навіть просить: «Бери все, що тобі в око впаде, Юрку! Нащо воно мені? Я вже геть стара, а тобі он “мінік” тре підшаманити, капітально відремонтувати ту автівку. Тоді на ній можна — хоч на море, хоч за обрій! Та не самому! З дівчиною…»

Усміхнувся: а старий не брехав, коли казав, що іржавий «міні-купер» везтиме нового хазяїна від однієї удачі до другої.

Оченята, як той котяра, примружив, на бабцю глянув:

— А вдома у вас хто? Тільки Мурчик?

По факту Галя запізнилася на роботу через чужу дитинку.

Напередодні поверталася додому вже чорного вечора, бо колежанки у «Беллі» влаштували на честь Галиного 25-річчя спонтанну гулянку із шампанським, стриптизером, побажаннями «любові і бабла», запитаннями про дітей і плани на майбутнє, тому за годину до опівночі, після кількох дзвінків від роздратованого чоловіка, Галя власноруч зробила подружкам каву, аби хоч трохи протверезіли, врешті умовила їх розходитися, викликала таксі і за п’ятнадцять хвилин — уся красива і гарна: у нових чобітках, джинсах і тепло-жовтій куртці — вже тягла до багатоповерхівки на Березняках чималий оберемок казкових пухнастих піонів (і де тільки дівчата їх знайшли ранньої весни?!), тортик-вибачення спеціально для Тьоми і здоровезну рожеву пластикову валізу на коліщатках, яку із побажаннями захопливих мандрів подарувала їй хазяйка салону пані Юлія.