— Як ти жила всі ці роки, Тасю? — Думки підсвідомо трансформувалися у найголовніші слова.
— Без любові, — прошепотіла.
Перегуді аж кров у скроні. Дурне на язик так і рветься: захищатися нахабно, сказати, що нема Павлової провини в Тасиній самотності, бо, як відомо, кожен сам хазяїн власної долі, і це гасло вічне, бо воно єдине, що як висіло в шкільному коридорі ще за радянських часів, так і досі там майорить, бо не втратило актуальності.
— Чуєш? — мовив. — Я теж без любові.
— А син звідки взявся?
— Діти бувають не від любові. Ще від сексу без резинки. Діти і СНІД.
— Так ти разом із Валєрчиком і СНІД отримав?
— Та ні. То я так сказав, для прикладу.
— А мати Валєрчикова де?
— Та десь, мабуть, є.
— Нащо ж ти з нею… без любові?
— Бо припекло. І пожалів. Потім пожалкував, що пожалів. Потім передумав жалкувати, бо Валєрчик народився. А потім вона обібрала мене до нитки та й завіялася кудись, а я перехрестився, що здихався, і на хутір повернувся, — уперше після Альончиної втечі Перегуда вголос озвучував те, чого не знав ніхто в рідних краях, навіть Валєрчик, якому пояснив лише раз: мамка була молодою, слабкою, при пологах померла.
Замовк, додав із прикрістю:
— А тебе в Карасівці на той час вже не було.
— А що мені в Карасівці робити? Хіба клієнти до нотаріуса в село їздять? Нотаріус має в райцентрі сидіти, якщо хоче весь район обслуговувати, — зиркнула на Перегуду з підозрою. — А тебе і досі мої професійні таємниці цікавлять?
Ясно, що цікавлять. Не всі, а одна-єдина таємниця: хто такий Герман, якого знає і Тася, і бабця Костомарова. От би в очі тому Германові подивитися! Перегуда аж почав говорити, що в Тасі складна робота, ще й секретна…
— …як в есбеушників! — І хотів уже про Германа запитати, та раптом побачив у темряві порожнього шляху дитя — крихітне, слабке, беззахисне, та живе. Ніби саме зараз вони з Тасею без сексу народжували те дитя, і варто було Павлові лиш спитати про Германа, як хвилююча фантазія розтане, і от уже нема нічого: ані дитини, ані надії, ані світла. Тільки чорна ніч.
— Мені потрібна ти, а не твої таємниці, — мовив і сам вразився. Оце він дає!
— Не запізно?
— Хтозна. Як гадаєш, що запізно, то прямо скажи. Прожени, як я тобі не до душі, — розхоробрився, підпер баржу плечем та давай її штовхати.
— Не прожену, — баржа рипнула, зрушила з місця, вивільнила потічок — ринув свіжим Перегуді в лице.
Збудився, засовався.
— Так, може, теє… До хати мене запроси, — сказав, коли «Нива» зупинилася біля міцного і добротного, як білий гриб, Тасиного будинку.
— Перегудо, ти мені накази не віддавай! Цей день уже закінчився, їдь додому, — сказала як відрізала. Геть не змінилася, зараза!
Павло гнав утомлену «Ниву» до рідного обійстя, все намагався розгадати потаємний зміст останніх Тасиних слів. Більше бачити його не хоче? Так говорила ж: не прожену. Чи, може, раз цей день закінчився, то й у них усе скінчилося, так і не розпочавшись?
«Голову мені морочить чи мститься», — вирішив і заприсягся, що не поїде більше в райцентр. Та так затято заприсягся, що тої клятви аж на тиждень вистачило.
Аби не думати про Тасю, згадав давні плани робити сир із козячого молока, заходився експериментувати: грів молоко, пробував різновиди заквасок, аби зрозуміти, з якою сир виходить смачнішим. Куштував кожний і бабці Костомаровій підсовував: спробуйте і скажіть, який вам більш до вподоби.
— Аби Тасі сподобався, — відказала Наталя Іванівна, беручи сир з Павлових рук.
Здивувався: може, то побічний ефект старечої деменції — чужі думки читати?
— Ви про яку Тасю зараз говорите? — спитав.
— Не знаю, про яку. Ви сир під прес клали і бурмотіли: аби Тасі сподобався.
— Аби вам сподобався! Їжте вже, — зітхнув, бо саме того похмурого дня наново розставив пріоритети і вирішив, що більше не шукатиме ані Германа, ані київську адресу бабці, бо сенсу в тому нуль.
Не вчора народжений, давно докумекав: столичні шахраї самотню бабцю чимось обпоїли, обманом відібрали квартиру на Подолі і викинули на хутір помирати. «Хай уже при мені доживає. Як-не-як, а дешевше, ніж гроші на примарні пошуки якихось покидьків фінькати. Краще я їх на Тасю витрачу», — подумав. Та не просто подумав, а наче довго чекав на команду до дій, зачепився думкою за козячий сир, як за привід, і врешті віддав сам собі ту команду. Сир у фольгу. І до Тасі. З подаруночком.
Якби людство додумалося завести на кожного чоловіка персональну картку фіксації його статевих відносин, то в картці Перегуди значилося б: пріоритет — тваринна потреба оволодіти жінкою, аби позбутися накопиченого запасу сперматозоїдів. І крапка.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу