Гарри Гаррисон - Смертельний світ

Рез розбудив його рано вранці. "Чи ти досить добре почуваєшся для подорожі?" — спитав він.

— Залежить, про яку подорож ти кажеш, — сказав йому Джейсон. — Якщо маєш на увазі своїми силами, сумніваюсь, що зможу дійти до тих дверей.

— Тебе понесуть, — перебив Рез. — Ми маємо ложе, яке несуть два дорими. Не дуже зручно, але ти дістанешся місця. Однак лише якщо думаєш, що ти у досить доброму стані щоб рухатися. Ми скликали всіх людей в межах досяжності подорожі доримом і вони збираються. По обіді матимемо достатньо людей і доримів щоб витягнути корабель з болота.

— Я піду, — сказав Джейсон, виштовхуючи себе у сидячу позу. Зусилля вичерпало його, накотилась хвиля нудоти. Тільки повністю спираючись своєю вагою до стіни, він зміг втриматися щоб не опасти знов. Він сів, підпершись, поки не почув крики і тупіт важких кроків зовні, то прийшли його нести.

Подорож вичерпала його скромний запас енергії і він провалився у глибокий сон. Коли він розплющив очі дорими стояли по коліна в болоті, розпочалась рятувальна операція. Мотузки зникли з поля зору під водою коли шереги напружених тварин і людей тягли їх. Звірі заревли, чоловіків проклинали коли ті слизькались і падали. Не всі пирійці, що тягли мотузки були чоловіками, були там і жінки. В середньому нижчі за чоловіків ростом, вони були такими ж м'язистими. Їх одяг був різноманітним і барвистим, перший штрих прикрас, який Джейсон помітив на цій планеті.

Витягти човник було несамовитою роботою. Бруд засмоктав його, а підводне коріння обплутало крила. Раз по раз пірнальники занурювались в коричневу воду, щоб звільнити їх. Прогрес був неймовірно повільним, проте робота не спинялась. Мозок Джейсона працював ще повільніше. Зрештою човник витягнуть і що він робитиме тоді? Він мусить придумати новий план раніше, та мислення було не мислимою каторгою. Його думки обертались колами і йому доводилося притлумлювати наростаюче панічне відчуття.

Сонце було низько, коли ніс човника врешті з'явився над водою. Вирвався рвучкий збадьорливий вигук з першою з'явою побитого металевого конуса і вони налягли з новою силою.

Джейсон першим помітив дорима, що плентався до них. Собаки звісно його помітили і вибігли, принюхуючись. Вершник крикнув на собак і сердито пришпорив ногами боки його дорима. Навіть з такої відстані Джейсон міг бачити як той перевалюється з боку в бік і його вкриту жовтою піною шкірою. Він вже був ледь спроможний хитатись і людина зістрибнула продовжуючи бігти. На бігу він щось кричав, та через шум його не було чути.

В якийсь мент, коли звуки трохи стихли і голос бігуна було чутно. Він вигукував одне й те ж слово знову і знову. Скидалось на зажди , та Джейсон не був впевнений. Хоча инші його чули і реакція була миттєвою. Вони непорушно зупинились, де хто стояв. Багато з тих, хто тримав мотузки відпустив їх. Тільки швидкі дії фіксувальника втримали човна від сповзання і затягування запряжених доримів з собою. Хвиля тиші запала над болотом з усвідомленням криків бігуна. Тепер їх було виразно чути.

— Землетрус! Землетрус насувається! Південь... єдиний безпечний напрям південь!

Один за одним канати попадали у воду і пирійці побрели до твердої землі. Перш ніж вони добре розпочали увірвався Резів голос.

— Лишайтесь при роботі! Витягуйте корабель, зараз це наша єдина надія. Я поговорю в Ганасом і з’ясую скільки в нас часу.

Ці поодинокі люди не були звичні до наказів. Вони спинились і з'юрмились, розум боровся з нав’язливим бажанням тікати. Один за одним вони вертались до канатів, осмислюючи Резові слова. Щойно стало ясно, що робота продовжиться він повернувся.

— Що там? Що відбувається? — гукнув його Джейсон коли він пробігав.

— Це Ганас, — сказав Рез, зупиняючись біля нош, чекаючи коли новоприбулий дістанеся його. — Він землетрусник . Вони знають, коли станеться землетрус, перш ніж він станеться.

Підбіг захеканий і втомлений Ганас. Він був невисокого зросту, будовою як бочка на коротких ногах з великою білою бородою, що охоплювала шию і верхню частину грудей. Иншого разу, можливо, Джейсон посміявся б з його безглуздо ходи перевалом, та не зараз. Повітря було наелектризоване відтоді як малий чоловік прибув.

— Чому нема... нікого з тарілкою поруч? Я безрезультатно телефонував усім цьому районі. Зрештою... довелося прибути самому...

— Скільки в нас часу? — відрізав Рез. — Мусимо витягти цей корабель, перш ніж ховатись.

— Час! Хто знає скільки! — вилаявся сивобородий. — Забирайтесь, бо ви мерці.