Гарри Гаррисон - Смертельний світ

З пасивного боку була планета Пир. Тяжіння, що висмоктує сили, убивча погода й жорстокі тварини. Чи зможе він вижити? Неначе, щоб підкреслити його думки, небо потемніло і дощ задріботів лісом посуваючись в його напрямку. Джейсон звівся на ноги і зорієнтувався перш ніж дощ вкраде видимість. Зазубрений гірський кряж нечітко виднівся на обрії, він згадав що вони їх минали відлітаючи. Вони згодяться на перший проміжний пункт. По досягненні якого, він потурбується про наступний відтинок подорожі.

* * * * *

Листя й бруд летіли за швидкими поривами вітру, далі він промок від дощу. Вимоклий, змерзлий, вже втомлений до кісток він протиставляв хитку силу ніг цій планеті смерти.

Коли смеркло ще й досі дощило. Не було жодної певності щодо правильного напрямку і ніякого сенсу продовжувати. Якщо цього мало, Джейсон був на межі повного виснаження. Ніч заповідалась на мокру. Всі дерева були товсто-стовбурними і слизькими, він не зміг би влізти на жодне навіть у світі з нормальним тяжінням. Захищені зваленими деревами і густими кущами місця були настільки ж мокрі як і решта лісу. Зрештою, він згорнувся калачиком з підвітряного боку дерева і заснув, тремтячи під струменями води, що його заливала.

Дощ припинився близько опівночі і температура різко впала. Джейсон мляво прокинувся від сну, в якому він замерз до смерти, щоб виявити, що то була майже правда. Добротний сніг просівався крізь крони дерев, присипаючи землю і просто йому в лице. Холод кусав його плоть і коли він чхнув в грудях заболіло. Його зболіле й оніміле тіло хотіло лиш відпочинку, однак останній проблиск розуму звів його на ноги. Якщо він зараз ляже, то помре. Тримаючись однією рукою дерева щоб не впасти, він почав плентатись довкола нього. Крок по човгкім кроці, навколо і навколо, аж поки страшний холод не відпустив трохи і він перестав тремтіти. Втома повзала ним ніби вкутувала сірою ковдрою. Він продовжував ходьбу половину часу з заплющеними очима. Розплющуючи їх тільки коли падав і доводилось боляче зводитись на ноги.

На світанку сонце випалило снігові хмари. Джейсон притулився до свого дерева і запаленими очима моргнув до неба. Земля була білою у всіх напрямках, за винятком довкруж дерева, де він затинаючись ногами збовтав коло чорного багна. Спиною проти гладкого стовбура, Джейсон повільно опустився на землю, даючи сонцю всмоктатися в нього.

Знемога ввела його у стан марення, а губи потріскалися від спраги. Майже безперервний кашель рвав його груди вогненними пальцями. Хоча сонце досі було низько, та вже пекло випікаючи його шкіру насухо. Сухе і спекотне.

То не було добре. Ця думка продовжувала нити в його мозку, поки він не визнав цього. Обертав її знову і знову, розглядав її з усіх боків. Що було не так? Те, як він почувався.

Пневмонія. У нього були всі симптоми.

Його сухі губи потріскалися і кров змочувала їх коли він всміхався. Він уник всіх тваринних небезпек Пиру, усіх великих хижаків і отруйних рептилій, тільки для того щоб впасти від найменшого з усіх звірів. Втім у нього був засіб і на цього. Засукавши рукав з тремтячими пальцями, він притис аптечку до своєї голої руки. Вона клацнула і почала гудіти сердитим виттям. Це щось означало, він знав, однак просто не міг згадати. Піднявши її він побачив, що одна з підшкірних голок висувалась лише наполовину з гнізда. Звісно ж. Не вистачало антибіотика, якого вимагав аналізатор. Це вимагало заправки.

Джейсон жбурнув прилад з прокляттям і він хлюпнув в воду і зник. Кінець медицини, кінець аптечки, кінець Джейсона дінАльта. Самотнього борця з небезпеками смертельного світу. Сильного серцем незнайомця, що зміг зрівнятись з місцевими жителями. Йому вистачило всього лиш одного дня на самоті, щоб спромогтись підписати собі смертний вирок.

* * * * *

Здушене гарчання відлунювало позад нього. Він одним рухом повернувся, впав і вистрілив. Все скінчилось, перш ніж він усвідомив, що сталося. Пирійське навчання відточило його рефлекси на підкірковому рівні. Джейсон втупився у потворного вмираючого звіра менше як в метрі від нього, і зрозумів, що його добре натренували.

Його першою реакцією було невдоволення, що він убив одного з собак корчувальників. Коли він придивився, то зрозумів, що це тварина дещо відрізнялась забарвленням, розмірами й характером. Хоча більшість із його передньої четвертини знесло пострілом, кров пульсувала передсмертними цівками, воно досі намагалось дістатися Джейсона. Доки очі засклилися смертю воно проборсалось майже до його ніг.