Гарри Гаррисон - Смертельний світ

Це був не зовсім собака корчувальника, хоча була ймовірність, що це був його дикий родич. Зі спорідненістю схожою як в собаки з вовком. Він замислився чи існували які-небудь инші спільні риси між вовками і цим мертвим звіром. Чи вони теж полюють зграями?

Щойно думка спливла в голові, він глянув вгору — ні на мить не завчасно. Великі постаті плигали з-за дерев, наближаючись до нього. Коли він підстрелив двох, решта загарчали від люті і потонули у лісі. Вони не втекли. Замість злякатися смерти вони ще сильніше розлютились.

Джейсон сидів спиною до дерева і чекав, поки вони не наблизяться, перш ніж вбивати їх. З кожним пострілом і передсмертним криком обурені живі завили ще голосніше. Деякі з них кидались одне на одного, даючи волю наростаючій злості. Один стояв на задніх лапах і здирав великі смужки кори з дерева. Джейсон стрельнув у нього напрямку, проте він був занадто далеко, щоб влучити.

Він зрозумів, що лихоманка давала певні переваги. Логічно він розумів, що проживе тільки до заходу сонця, чи доки не скінчаться набої. Однак це не сильно його турбувало. Насправді ніщо не мало значення. Він впав, повністю розслабився, піднімаючи руку тільки для пострілу, а тоді даючи їй знову впасти. Що кілька хвилин він змушений був рухатись, щоб подивитися з тилу дерева, і вбити когось з тих, хто підкрадався з його в сліпого боку. Він смутно мріяв притулитись до меншого дерева, однак це не вартувало зусиль перейти до такого.

Десь по обіді він вистрелив свій останній набій. Вбив ним тварину якій дозволив підібратися ближче. Він зауважив, що він з дальшої відстані хибив. Звір загарчав і впав, инші, що були ближче відсахнулись і співчутливо завили. Один з них виставився і Джейсон потяг гашетку.

Лише невеличке клацання. Він спробував знову, на випадок простої осічки, однак далі було лиш клацання. Пістолет був порожній, як і запасна скоба на поясі. Туманно пригадав про перезарядку, хоча він не міг згадати, скільки разів він це робив.

Це, отже, був кінець. Вони всі були праві, кажучи що Пир його переможе. Хоча їм би краще мовчати. Вона зрештою їх теж вб'є. Пирійці не вмирають в ліжку. Давні пирійці не вмирали, їх просто з’їдали.

Тепер, коли він не змушував себе бути напоготові і тримати пістолет, лихоманка взяла гору. Він хотів спати, і знав, що це буде довгий сон. Його очі майже заплющились коли він спостерігав як насторожені хижаки підбирались ближче до нього. Перший закрався досить близько для стрибка, він бачив як напружились м'язи в його ногах.

Він стрибнув. Перевернувся в повітрі і впав, перш ніж він досяг його. Кров потекла з його розкритої пащі і коротка металева стріла вистромилася з боку голови.

Двоє чоловіків вийшли з-за кущів і глянули на нього зверху вниз. Самої їх присутності, здавалося, було достатньо для хижаків, бо всі вони зникли.

Корчувальники. Він так поспішав дістатися міста, що забув про корчувальників. Добре, що вони тут і Джейсон дуже радів їх приходу. Він не міг до пуття говорити, тож він посміхнувся на знак вдячності. Проте надто заболіли губи, тож він заснув.

XXIV.

Протягом дивного відтинку часу по тому, були лиш туманні плями спогадів, що відображались в голові Джейсона. Відчуття руху і великих звірів довкола нього. Стіни, дерев’яний дим, шепіт голосів. Нічого з цього не надто важило і він дуже втомився, щоб перейматись. Було простіше і найкраще просто розслабитись.

* * * * *

— Вже час, — сказав Рез. — Ще пару днів лежання там і ми б тебе поховали, якби ти навіть ще дихав.

Джейсон моргнув, намагаючись зосередитися на обличчі, що плавало над ним. Врешті він впізнав Реза і захотів йому відповісти. Проте говоріння лиш спричинило напад тілоруйнівного кашлю. Хтось підніс до губ кухля і солодка рідини заточилася в горло. Він відпочив, відтак спробував знову.

— Як довго я тут? — голос був слабкий і звучав віддалено. Джейсон насилу впізнав в ньому свій власний.

— Вісім днів. І чого ти мене не послухав, коли я тобі казав? — сказав Рез.

— Ти мав би залишитися поруч з кораблем, коли розбився. Хіба ти не пам'ятаєш, що я сказав про приземлення в будь-якому місці на цьому континенті? Неважливо, занадто пізно про це турбуватись. Наступного разу слухай, що я говорю. Наші люди швидко підтягнулись і дісталися місця падіння завидна. Вони виявили зламані дерева і місце, де затонув корабель і спочатку гадали, що пасажир затонув. Потім одна з собак взяла твій слід, але на болотах вночі знов його втратила. Вони добряче розважились у бруді й снігу без жодних успіхів у віднайдені твого сліду. До наступного пополудня вони були готові вислати за додатковою допомогою, аж тут вони почули твою стрілянину. Розповідаю з того що чув. Одному з них, мовцеві, пощастило заговорити диких собак, щоб забирались. Йнакше довелося б усіх їх вбити, а це не корисно.