Гарри Гаррисон - Смертельний світ

— Заспокойся, Гане, — сказав тихіше Рез, беручи руки старого своїми обома руками. — Ти знаєш, що ми тут робимо і як багато залежить від того чи дістанемо ми судно. Тепер, як воно? Буде швидкий чи повільний?

— Швидкий. Швидший, ніж я відчував від літ. Хоч він починається далеко, якщо б у вас тут була тарілка я певен, Меч чи хтось ще близько Вогненних земель повідомляв би вже про нові виверження. Вони на його шляху і якщо ми не заберемось найближчим часом, ми зусім не витримаємо.

* * * * *

Булькотіла вода коли човник витягли трохи далі. Тепер ніхто не говорив і в їх рухах чулась шалена нагальність. Джейсон досі не був впевнений, що саме трапилось.

— Не вбивайте мене, бо прибулець, — сказав він, — однак, що не так? У вас тут бувають землетруси, ви впевнені?

— Звичайно! — заверещав Ганас. — Звичайно, я певен. Якби я не був впевнений, то не був би землетрусник. Він наближається.

— В цьому нема сумнівів, — додав Рез. — Не знаю, як там на вашій планеті ви передбачаєте землетруси чи виверження вулканів, можливо прилади. У нас немає нічого подібного. Проте землетрусники, такі як оцей Ганас, завжди знають про них до того як вони стануться. Якщо слова можна досить швидко передати, ми забираємось. Землетрус насувається, у цьому немає сумнівів, єдине, в чому ми сумніваємось скільки в нас часу.

Робота тривала і була висока ймовірність, що всі вони загинуть так і не завершивши роботу. Усі ні за цапову душу. Джейсон міг переконати їх припинити роботу було б визнати, що човен непотрібний. Його вб’ють і шанси корчувальників помруть разом із ним. Він кусав губу коли сіло сонце, а робота продовжувалась у сутінках.

Ганас походжав довкола, бурмочучи собі під ніс, зупиняючись тільки, щоб глянути на північний обрій. Люди відчували його неспокій і передавали його тваринам. Спалахнули собачі сутички і дорими неохоче тягли упряж. З плином кожної секунди їх шанси марніли і Джейсон відчайдушно шукав вихід з пастки, яку сам збудував.

— Погляньте... — сказав хтось і всі вони обернулись. Небо на півночі висвітлилось червоним світлом. В землі скоріше відчувався ніж чувся гул. Поверхня води стала розмита, змережилась дрібними хвилями. Джейсон відвернувся від світла і дивився на воду і човен. Він тепер виступав сильніше показуючи верхню частину корми. Там була наскрізна діра, прострелена в металі залпом з космічного корабля.

— Резе, — покликав він, його слова застрягли в поспіху, щоб вимовити їх. — Поглянь на човен, глянь на отвір пробитий в кормі. Я на ньому приземлився та не знаю наскільки сильно він був пошкоджений. Однак гармати вразили міжзоряний двигун!

Наближаючись Рез недовірливо в нього втупився. Вигадуючи на ходу, граючи на слух, намагаючись виготовити з брехні позірну правду.

— Я бачив, як вони встановили двигун — це допоміжний двигун. Він був прикріплений точно в цьому місці. Його нема, підірвали. Човен ніколи не залишить цю планету, не кажучи про міжпланетну подорож.

Після того він не міг дивитися Резу в очі. Він опустився в хутра, роспістерті під ним, відчуваючи ще сильнішу слабкість. Рез мовчав і Джейсон не розумів чи його оповідь переконала його. Лиш коли пирієць нахилився і перерізав найближчу мотузку він зрозумів, що він переміг.

Слова передали від людини до людини і мотузки тихо перерізали. Відтак корабель з яким вони так важко мучились, знову опустився в воду. Жоден з них не дивився. Кожен замкнувся у власному світі думок готуючись вирушати. Щойно доримів осідлали і завантажили вони рушили на чолі з Ганасом. Протягом кількох хвилин всі вони вже йшли, ціла валка зникла у темряві.

Від Джейсонового ложа відмовились, воно розтрощилося б на шматки у нічному марші. Рез витягнув його в сідло перед собою, замикаючи його тіло в міцних сталевих обіймах. Похід тривав.

Коли вони вийшли з боліт, то різко міняли напрямки. Трохи пізніше коли південний небокрай вибухнув Джейсон зрозумів чому. Полум'я яскраво освітлювало сцену, попіл просівався додолу і гарячі шматки породи врізались в дерева. Вони парували при влучанні, і якби не дощ, що випав раніше їм довелося б мати справу на додачу ще й з лісовою пожежею.

Щось велике зблиснуло поруч з маршовою валкою, і коли вони перетинали відкритий простір Джейсон глянув на нього у відбитому небом світлі.

— Резе... — видушив він, вказуючи. Рез глянув на величезного звіра, що рухався поруч з ними, кудлате тіло з покрученими великими рогами принаймні до плечей, а тоді відвернувся. Він не злякався і, очевидно, не зацікавився. Джейсон роззирнувся навколо і почав розуміти.