Люко Дашвар - #Галябезголови

— А ти й заночуєш у мене сьогодні?

— І не тільки сьогодні.

Мама гірко зводить брови.

— Доню… Що сталося? У твоїй сім’ї — негаразди?

Галя не відповідає. Саме цієї миті Галя підходить до підвіконня і бачить на ньому упаковку з таким знайомим експрес-тестом.

— Мамо! — вигукує так перелякано, що мама замовкає. — У тебе ВІЛ?

У мами ВІЛ…

Усі біди і печалі відходять на десятий план, зникають у безкінечному просторі: нема нічого, крім однієї біди, що, здається, заступає цілий світ. Та то тільки здається, бо в тій одній біді людина — не одна.

Галя не плаче, хоча всередині захлинається від ридань маленька нажахана дівчинка. Уперто обіймає маму обома руками, притуляється до неї і слухає уривчасту гірку оповідь. Узнала про хворобу випадково майже три роки тому. Якраз тоді, коли Галя до Тьоми переїхала. Підрядилася у лікарні прибирати, і одного дня туди приїхали співробітники благодійної організації, які цілий день безплатно і анонімно перевіряли людей на ВІЛ. І маму умовили проколоти пальчик…

— Порядними людьми виявилися. Нікому не повідомили, що я хвора, а мені контакти лікарів дали. Брошурки про СНІД. І свої контакти лишили.

— Чому ти мені не розповіла, мамо?

— А нащо, Галинко? Щоб серце рвала? Нікому не можна казати, бо заплюють і зі світу зживуть. Без роботи залишуся, без копійки, ще й з квартири хазяйка вижене! І куди мені тоді? У бомжихи записуватися?

— Маячня.

— І сама знаєш, що я права.

Галя мовчить, та потім додає:

— Так, ти права. Люди не пожаліють.

— Я звикла… мовчати.

— А де заразилася, мамо?

— Жодного уявлення не маю, доню. У стоматолога була, щеплення від грипу робила. І уколи краси у «Беллі». Пам’ятаєш, як Юлія Володимирівна мені особисто ті уколи робила? Мезотерапія?

— Мезотерапія…

— Роки три тому. Так?

— Більш як три роки.

— Значить, і у вашій «Беллі» могла заразитися?

Галя знизує плечима, міцніше обіймає маму.

— Тьомин тато… Пам’ятаєш його? Андрій Іванович. Дав мені контакт одного дуже класного спеціаліста, який спеціалізується на лікуванні хворих на ВІЛ.

— Нащо?

— Так… вийшло. Потім розповім. Ми завтра ж зв’яжемося з ним! Добре, мамо?

Мама світло усміхається, вивільняється з доньчиних обіймів, та лише для того, аби самій обійняти її.

— Я не здаюся, доню, всі ці роки борюся. Скажи, як твої справи?

Галя схлипує, схвильовано дивиться на матір.

— Так за татом скучаю! — признається несподівано навіть для самої себе.

Гроші кличуть. Одних — заробляти, других — брати, третіх — красти, і всіх — жадати. Зникла з кейса готівка розбурхала активність усіх, хто знав про неї. Найбільш дієві і ниці скористалися надзвичайною подією як приводом підняти пласти інших грошей, хтось встиг на тому тлі з’ясувати стосунки чи врубати свій особистий соціальний ліфт, а хтось помер сам чи загинув лютою насильницькою смертю. Та оскільки самих грошей у результаті так ніхто і не знайшов, на початок квітня історія про зниклий з готівкою кейс самим учасникам подій стала нагадувати нереальну казочку, яка за жодних умов не могла б статися у реальності. І все ніби вляглося… І події, і емоції. І навіть мрії.

Нардепа Ореста Валерійовича Гашинського обслуговували кілька столичних адвокатських контор, тому він не здивувався, коли одного дня двері камери розчинилися і він побачив Антона Черпака зі шкіряним портфелем у руці. Було діло, адвокати Черпака не раз рвали горлянки, захищаючи бізнес-інтереси Гашинського.

— Запізнилися, пане Черпаку! — кинув юристу із викликом. — Ваші конкуренти виявилися спритнішими. Вже дві контори взялися довести мою повну невинуватість!

— Я тільки-но від них, — відповів Черпак спокійно. Поклав портфель на хитку табуретку. — Пояснив, чому їм варто відмовитися від вашого захисту.

Гашинський насторожився. Недобре примружив тьмяні оченята.

— Що треба?! — процідив.

— Все, — відповів Черпак.

— Пішов у дупу! — визвірився Гашинський.

Черпак незворушно дістав із портфеля кілька документів із фото. Демонстрував-коментував.

— Це — громадянин Гаваненко. Не забули, як буцали його? Зразків вашого ДНК — по всьому тілу вбитого. І знаєте, чому я так настирливо акцентую вашу увагу саме на цій справі? Я ж міг поговорити і про вбивство громадянина Консуматенка у селі Христопратівка. Чи, приміром, міг би дорікнути вам тим, що після ваших катувань у лікарні померла ще одна людина — ваш помічник Леонід Бурсак. Але — ні! Я чомусь веду з вами розмову саме про смерть якогось там громадянина Гаваненка. Не здогадуєтеся чому?