Люко Дашвар - #Галябезголови

— Ви — Артем Чорнобай? — спитав.

Тьома обмежився жестом, аби знову не ляпнути чогось зайвого. Кивнув. Коп підніс до вуст рацію.

— Дівчині передайте: з її чоловіком усе гаразд.

Тьома — клац! І побачив світло в кінці тунелю. Дивився то на копа, який стояв поряд із ним, то на другого, який уже вийшов з квартири, ховав зброю, озирався.

— Що з Галею? Що з моєю дружиною?! — захвилювався майстерно, перевів стрілки. — З нею сталося щось погане? Ви тому тут?

Копи повірили, стали заспокоювати Тьому: мовляв, з вашою дружиною все гаразд. Зателефонувала до поліції, повідомила про злочин, один екіпаж зразу ж помчав за вказаною адресою, а другий підхопив Галю на правому березі і вже везе сюди, бо дівчина дуже боялася за свого чоловіка і поліцейські вирішили якнайшвидше доставити її додому.

«Дідько, у мене обмаль часу! Хоч би на мості Патона пробка була», — подумав Тьома Чорнобай, бо вважав категорично неприпустимою зустріч копів і Галі тут, у квартирі на Березняках.

— Значить, скоро Галя буде вдома? Звісно, дякую за це новій поліції. Моя дружина — така панікерша. Бачить проблеми там, де їх у принципі бути не може. А про який злочин вона заявила?

— Повідомила, що вас грабують! — відповів один із копів.

— Це якась помилка. У нас — все гаразд. Може, над моєю дружиною познущався якийсь телефонний жартівник? Як думаєте? Бо їй самій так жартувати з поліцією і на думку не спало б!

Копи перезирнулися, ледь приховуючи роздратування.

— У вас точно все гаразд? — перепитав той, що тільки-­но обслідував барліг Чорнобаїв.

— Хіба самі не бачите? Готуємося до генерального прибирання. Знаєте, вирішили повикидати все зайве.

Копи, може б, і хотіли розібратися у ситуації детальніше, та рація вже пульсувала новими викликами. Подалися геть. Тьома Чорнобай махнув їм, ніби благословив, усміхнувся із полегшенням: а він таки фартовий! Не дав «Титаніку» зіткнутися з кригою. Тепер хай Галя повертається. Для дружини у Тьоми теж є прорахована версія. Головне — почати розмову з Галею зі слів: «Я страшенно хвилююся за тебе, мила!»

Розтривожена Галя увірвалася до оселі на Березняках за десять хвилин по тому, як поїхали копи, і одним махом перекреслила Тьомині плани. Він уже розкрив рота, аби виголосити, як «страшенно хвилюється…», та побачив у руці дружини шмат металевої арматури…

— Клас! Просто супер! А це навіщо?!

Галя роззирнулася, подалася до Тьоми із залізякою в руці, обійняла його міцно, гаряче.

— Боронити нас…

— Дівчинко!

— Тьомо, я би вмерла, якщо б ти… — голос тремтів, думки уривалися. — Все — маячня! Копи мене везли, а я… Все — маячня, думала. Тільки щоби з тобою все було добре. Потім їм інформація прийшла: що у нас — усе нормально. А я… Не повірила! Подумала: раптом злодії повернуться, я вже цього разу не промахнуся!

— Цього разу?..

— Вранці… промахнулася! Така прикрість! Думала: гірше не буває! А потім ти подзвонив… — замовкла, припала вустами до чоловікової шиї.

Дзень: залізяка випала з Галиних рук на підлогу.

Тьома Чорнобай відчувавав не поцілунки — яскраві і щирі свідчення своєї значущості, неперевершеності. Збудився, поплив.

— Дівчинко моя! — обійняв Галю за плечі, повів до дивана у вітальні, всадив. — Ніколи тебе не покину. Що би не сталося — пограбування, пожежа, кінець світу, — ніколи не полишу тебе, мила!

— Тьомо, мені було страшно!

— Чого тобі боятися, мила? Я з тобою! Завжди з тобою… — вже стягував з Галі джинси.

Майбутній психолог напрочуд швидко позбувся пор­ції сперматозоїдів, та дружину з дивана не відпустив, справедливо розміркувавши, що контролювати в обіймах голу Галю набагато простіше. Пригортав дружину до себе, все чекав, коли та врешті запитає: що у нас вкрали, Тьомо?

— Що у нас вкрали, Тьомо? — прошепотіла Галя, коли збудження остаточно заснуло, поступившись місцем тихій ніжності, яка ніяк не заважала звичайним побутовим думкам.

— Пусте. Дещо з дрібниць. З важливого — тільки гроші з комода у спальні, — обережно відповів майбутній психолог.

Галя мовчала.

— Поліцейські все тут обнюхали, — продовжив. — Сказали: спробуємо розшукати злодія. Але я не вірю, що знайдуть.

Глянув на дружину: рівно лежала на спині, руки уздовж тулуба. Дивилася у стелю. Мовчала.

— Галю… — Тьома напружився, посипав горохом, наче слова додали б ваги брехні. — Не засмучуйся, прошу! Ми все надолужимо, правда? Головне — ми живі і здорові, кохаємо, ми разом. А твій універ нікуди не дінеться. І, певно, можна домовитися про відстрочку оплати. Упевнений, тобі підуть назустріч, бо ти всі завдання вчасно здаєш, «хвостів» не маєш. Чи в тебе є «хвости»? Ти курсову здала?