Люко Дашвар - #Галябезголови

— Полковник уже, певно, поліцію всієї країни на вуха поставив, — припустила косметологиня.

— Хоч би знайшли покидька, — на автоматі сказала Галя, хоча більше її тривожили попечені хазяйчині руки, і так хотілося, аби лікарі допомогли Юлії Володимирівні і щоби слідів від опіків на її шкірі не лишилося…

— Нічого з нею не станеться! Такі, як наша Юлька, не ламаються, не псуються, не хворіють і, певно, навіть не вмирають, — презирливо пхикнула Женька Лисиця. Заспішила до чергової клієнтки, яка саме входила до «Белли».

Галя з Олею Корнійчук зачинилися у службовій кімнаті. Оля активно і довго, але геть непереконливо намагалася заспокоїти Галю, розмірковуючи про дива, винятки з правил та інші причини для того, аби надзвичайні події цього дня закінчилися хепі-ендом, а Галя все чекала хоч якоїсь звістки від пані Жадкіної. Мордувалася подумки: як там Юля? Та час плив, з’їв день, підсунув ближче до себе вечір, як обов’язкову страву перед тим, як випити темну ніч, а від хазяйки «Белли» — ані гу-гу.

Після дев’ятої вечора, зробивши красивими і неперевершеними всіх, хто цього дня завітав до салону краси, дівчата з «Белли» зазбиралися додому. Лише Галя так і сиділа у службовій кімнаті.

— Юля наказала дочекатися її, — нагадувала колежанкам.

— А якщо вона сьогодні взагалі не повернеться до салону? — спитала Женька Лисиця.

— Може, хоч подзвонить, — мовила Галя, бо сама боялася зателефонувати пані Жадкіній.

І тої ж миті задзвонив її мобільний.

— Галю! — почула схвильований, хриплуватий, наче придушений голос Тьоми. — Нас грабують!

Чому Артем Чорнобай сказав — «грабують»?! Він же репетирував! Повторив разів двадцять перед тим, як набрати дружину: «Галю! Чимшвидш повертайся додому, у нас тут проблемка! Не критична, всі — живі-здорові, але, здається, у нашій квартирі похазяйнували злодії!» А язик узяв і бовкнув «грабують», і тепер Тьома Чорнобай навіть уявити не міг, чим це для нього обернеться.

— Дідько, який я все-таки йолоп!

Із роздратуванням віджбурнув мобільний, заходився прилаштовувати реальність до легенди, перевертаючи у квартирі все догори дриґом, подумки продовжував репетирувати розмову з Галею і все втовкмачував собі: головне — показати себе мужиком. Мовляв, начхати на прикру пригоду, гроші — пилюка, Тьому як психолога і справжнього чоловіка найбільше хвилює стан душевної рівноваги дружини. Тому…

— Обійму її, попрошу не перейматися, запропоную гарячого чаю і пообіцяю, що все у нас буде добре. І в нас дійсно все буде кльово. Не вперше ж… зіскочив з колії.

Згадав, як два роки тому втрапив у таку халепу, що, здавалося, виходу нема, бо майже одночасно програв двадцять тисяч баксів, отримав попередження про відрахування з університету і повістку з військкомату, яка нагадувала майбутньому психологу про святий обов’язок захищати батьківщину. Приплентався до квартири на Березняках, а там — Галя. Привітна, як весна, світла. Майже рік уже жили разом у трикімнатних Тьоминих хоромах, приймали одне одного такими, як є. Тьома радів Галиній щирості, турботі і гарним заробіткам, Галя сподівалася, що колись же Тьома закінчить універ і теж стане заробляти. Тьома тоді глянув у довірливі блакитні очі і… опустився перед дівчиною на одне коліно, бо раптом побачив неординарний, геніальний, безпрограшний план виходу з глухого кута.

— Галю, станеш моєю дружиною?..

План спрацював. Весілля, яке повністю оплатив Тьомин тато, зіграли за місяць. Молодим подарували майже тридцять тисяч доларів, Тьома віддав картярський борг, потайки від Галі купив довідку про тяжку хворобу молодої дружини. Довідка допомогла і в університеті відновитися, і від армії відкосити.

Теперішній план з пограбуванням виглядав не настільки ефективно, але майбутній психолог уперто продовжував розкидати по хаті речі і повторювати навіювання, яким сподівався приспати пильність дружини.

— Ти, головне, не переймайся, Галю. Не хочу, аби ти хвилювалася, дівчинко моя!

З цими словами і пішов відчиняти двері, коли хвилин за десять після телефонного дзвінка у двері хтось нервово постукав. «Щось вона надто швидко!» — подумав, бо не встиг переорати ще й половини житлової площі.

— Ти, головне, не переймайся, Галю…

Двері відчинив і очам не повірив: на порозі стояла не Галя, а двійко копів. Тьома на мить розгубився, а копи вже діяли: один дістав зброю, відсторонив майбутнього психолога, швидко увійшов до квартири. Зсередини залунало: чисто, чисто. Другий лишився з Тьомою.