Люко Дашвар - #Галябезголови

Усе сталося миттєво і водночас до абсурдного ясно, розлого і зрозуміло у найменших деталях, наче кілька хвилин часу вихопилися із загального плину, розтягнулися жуйкою, уповільнюючись майже до повної зупинки, аби дівчина змогла оцінити кожну мить несподіваної карколомної події.

Галя вже підходила до «Белли». Обпікала пальці гарячими стінками стаканчиків з кавою, спішила, бо бачила на парковці біля салону відтюнинговану «тойоту» красунчика з кейсом: стояла поряд із хазяйчиним «мерсом». Уже приїхав! Уже всередині!

Прискорила крок, глянула в бік салону… Серце впало: красунчик уже виходив з «Белли», прямував до парковки. У руці — алюмінієвий кейс. Дідько, запізнилася!

Зупинилася біля дерева, метрах у п’ятдесяти від «Бел­ли», одна думка — рибиною без води: підвела Улянку! Не встигла!

Завмерла, дивилася на красунчика: спокійно чимчикував собі до автівки. Та раптом до нього кинувся перехожий, що йшов вулицею повз салон, дебелий молодик у коричневій шкірянці і бейсболці, насунутій на очі. Галя відсахнулася і дихати забула! Що?! Що?! Молодик щосили зацідив красунчику у щелепу. Красунчик упав, наче його скосили, та кейс не відпустив. Молодик у шкірянці придавив черевиком зап’ясток красунчика, висмикнув кейс і побіг з ним до дерев, під одним з яких заклякла Галя з двома стаканчиками гарячущої кави.

Галя забула боятися. Галя згадала тоскні сірі дні у найманій квартирі у Василькові, біля зануреної у зневіру мами, яка ніяк не бажала бачити світло. Найдешевші курси перукарів, перші стрижки у найдешевшій васильківській перукарні, які Галя робила старими ножицями KASHO , що їх за 200 грн продала дівчині із жалості викладачка курсів. І Юлію Володимирівну Жадкіну, красиву і впевнену, яка одного дня з’явилася в убогій васильківській перукарні, бо дізналася, що тут за копійки продають масажні кушетки. Чекала на хазяїна перукарні, аби обговорити з ним угоду, спостерігала за Галею, яка терпляче і вдумливо стригла немолоду повну жінку, намагаючись новою зачіскою додати їй краси та забрати років.

— Чому ти витратила на цю стару так багато часу? — спитала тоді Галю пані Жадкіна.

— Бо в неї лишилася лише одна прикраса — її волосся, — відповіла Галя. — Я ж не мала права її зіпсувати.

Пані Жадкіна усміхнулася печально, зазирнула Галі в очі.

— Хочеш працювати у мене? — спитала.

За тиждень Галя із захопленням оглядала розкішний салон краси у серці Печерська. «Невже я працюватиму тут?» — ніяк не могла повірити. Думала: якби їй довірили знайти найкращий салон краси, вона би вказала на «Беллу». Пані Жадкіна створила тут ідеальні умови не тільки для клієнток, а й для персоналу. Галі подобалося навіть те, що увесь персонал «Белли» раз на півроку мав проходити медичний огляд, бо Юлія Володимирівна категорично вважала, що займатися красою клієнток можуть тільки стовідсотково здорові майстри. І хіба після того всього Галя може бути невдячною? Хіба може боятися у ту хвилину, коли пані Жадкіній самій потрібна допомога?!

Збудилася! Ось він, шанс віддячити Юлії Володимирівні за все: за роботу, за доброту, за чудову рожеву валізу, кінець кінцем. Визирнула з-за дерева, аби зрозуміти, як атакувати молодика у коричневій шкірянці, та побачила: з різних напрямків, але просто на неї біжать не тільки крадій, а й сама пані Жадкіна — на височенних підборах, у вовняній синій сукенці і шикарному білому жакеті від Dior . Певно, з вікна кабінету хазяйка побачила нагле пограбування і тепер мчала напереріз злодюзі.

Галя задихнулася (час діяти!), вискочила з-за дерева, з двома стаканчиками гарячої кави в руках, затупцювала на місці. У мізках паніка: а далі що? Наскочити на покидька? Збити його з ніг? Жбурнути в нього стаканчик з кавою чи просто кричати: «Козел, стояти! Стояти, я сказала!» Може, просто розкинути руки, намагаючись заступити йому шлях?

Між злодієм, пані Жадкіною і Галею лишалося не більше п’яти метрів, і ця відстань фатально скорочувалася, коли Галя розчепірила руки і так побігла назустріч. Молодик різко відскочив убік, вдарив дівчину кейсом, і Галя на всій своїй космічній швидкості налетіла на пані Жадкіну. Стаканчики з гарячою кавою вислизнули з рук, кава з них — ляпс на Dior , на синю сукенку, на руки пані Жадкіної, навіть на лице.

Пані Жадкіна заверещала, від болю аж присіла навпочіпки. Тримала перед собою облиті кавовим окропом руки, волала:

— О Господи! Господи! Ти обпекла мене! Ти обпекла мене!

…Галя не чула. Стояла каменем, не могла збагнути: як же так могло статися?! Як?! У вухах переконливо і голосно лунав траурний Шопен: «Смерть твоя прийшла, дівко. Смерть прийшла». Бачила тільки, як злодій з алюмінієвим кейсом пірнув у сквер, що навпроти «Белли», і зник. Утік, сволота!