Стивен Кинг - Якщо кров тече

Дрю подумав, чи не додати ще одне речення — «А тоді він зважився», — і не додав. Воно змусило б певну частину читачів — мабуть, чималу їх частку — думати, що Прескотт зважився стріляти, але Дрю хотів залишити питання без відповіді. Натомість він додав два порожні рядки й надрукував:

КІНЕЦЬ

Він довго дивився на те слово. Дивився на друкований рукопис, що лежав між ноутбуком і принтером, — разом із доробком останнього дня в ньому буде якраз під триста сторінок.

«Я зробив це. Її можуть надрукувати, а можуть і ні. Може, я напишу ще одну, а може, й не напишу, бай­дуже. Я зробив це».

Він затулив обличчя руками.

Через два дні Люсі перегорнула останню сторінку й глянула на нього так, як не дивилася вже дуже довго. Може, з часів перших двох років їхнього шлюбу, коли ще не було дітей.

— Дрю, вона дивовижна.

Він усміхнувся.

— Справді? Ти не кажеш це просто тому, що її написав твій благовірний?

Вона різко захитала головою.

— Ні. Це чудово. Вестерн! Я б ніколи не подумала. Як тобі це спало на думку?

Він знизав плечима.

— Просто спало, та й усе.

— Так той жахливий ранчер таки вистрелив у Джима Ейверіла?

— Не знаю, — сказав Дрю.

— Ну, видавець може захотіти, щоб ти таки дописав це.

— Тоді видавцю — якщо він колись з’явиться — дове­деться змиритися з тим, що не все бажане здійснюється. Ти впевнена, що воно непогано? Справді так вважаєш?

— Набагато більше, ніж непогано. Покажеш її Елові?

— Так. Відвезу йому примірник завтра.

— Він знає, що це вестерн?

— Ні. Я навіть не в курсі, чи вони йому подобаються.

— Цей сподобається. — Вона помовчала, а тоді взяла його за руку й сказала: — Я так сердилася на тебе за те, що ти не повернувся, як налетіла та буря. Але я помилялася, коли не хотіла слухати, щур ти казав.

Він висмикнув руку, знову відчувши гарячку.

— Як ти сказала?

— Помилялася, коли не слухала, що ти казав. Що з тобою, Дрю?

— Нічого, — сказав він. — Зовсім нічого.

— Ну як? — спитав Дрю через три дні. — Який вердикт?

Вони сиділи в кабінеті його старого завкафедри. Руко­пис лежав на Еловому столі. Дрю переймався тим, як відреагує на «Гірку річку» Люсі, але ще більше він нер­вував через Елову думку. Стемпер був ненаситним і всеїдним читачем, котрий аналізував і розбирав прозу все своє робоче життя. Він був єдиною людиною з відомих Дрю, котра наважувалася викладати «Під вулканом» і «Нескінченний жарт» в одному семестрі.

— Я думаю, що це дуже добре. — Ел не тільки говорив як раніше, а й вигляд мав як раніше. Шкіра повернула свою барву, він набрав пару кілограмів. Хімія забрала його волосся, але бейсболка «Ред Сокс» прикривала нещодавно злисілу голову. — Ця книжка будується на сюжеті, але стосунки між шерифом і юним в’язнем надають історії доволі незвичайної глибини. Я б сказав, що не настільки добре, як «Випадок в Окс-Боу» або «Ласкаво просимо до Гард-Таймс»…

— Знаю, — сказав Дрю (котрий думав, що це не так). — Я б ніколи такого не заявляв.

— …але думаю, що нарівні з «Ворлоком» Оуклі Голла, котра йде зразу за тими двома. У тебе було що сказати, Дрю, і ти добре все виклав. Книжка не б’є читача по голові тематичними викрутасами, і я думаю, що більшість просто читатиме її заради міцної історії — що ж було далі? — але тематичні елементи теж усі на місці, о так.

— Думаєш, люди читатимуть?

— Аякже. — Ел нібито відкидав усі сумніви. — Якщо твій агент не повний валянок, то легко її продасть. Може, навіть за якісь гроші. — Він оглянув Дрю. — Хоч я припущу, що це для тебе вторинне, якщо ти взагалі про це задумувався. Ти просто хотів зробити це, так? Нарешті стрибнути з найвищої вежі в громадському басейні, не розгубивши рішучості й не сповзши вниз драбиною.

— Саме так, — сказав Дрю. — А ти… Еле, ти чудово виглядаєш.

— І почуваюся чудово, — сказав він. — Лікарі хіба що не називають мій випадок дивом, і в перший рік я робитиму тести кожні три тижні, але сьогодні по обіді в мене останнє побачення з тією курвою хіміотерапією. Усі тести показують: поки щур я вільний від раку.

Цього разу Дрю не сполошився й не перепитав. Він знав, що насправді сказав його старий завідувач кафедри, і знав, що якась частина його мозку й надалі іноді чутиме це слово. Наче скалка, що засіла не під шкірою, а в мозку. Більшість скалок виходять без нагноєння. Він був майже певен, що і з цією так буде. Врешті-решт, Ел видужав. Щур із хатини зі своєю угодою був сном. Або м’якою іграшкою. Або повною маячнею.