Стивен Кинг - Якщо кров тече

«Може, мені справді слід їхати додому», — подумав Дрю.

Але тепер його тримала не тільки книжка. Думка про довгий виїзд Гімнистою дорогою в такому вимотаному стані, як оце сьогодні, втомила його ще дужче. А коли він нарешті дістанеться чогось подібного до цивілізації, що далі? Їхати собі трасою I-95, сьорбаючи розведений у спирті засіб від застуди?

— Але головне, що треба знати про цього гостя, — казав неголений метеоботан, — це те, що він зустрінеться з гребенем високого тиску , який надходить зі сходу. Це дуже незвичне явище. І це значить, що наших друзів на північ від Бостона може чекати те, що старі янкі називали триденним продувом .

«Отут мені продуй», — подумав Дрю і поклав руку на промежину.

Після того як він без успіху спробував подрімати — тільки крутився й совався, — подзвонила Люсі.

— Послухай мене, містере. — Він ненавидів, коли вона його так називала, не менше, ніж шкрябання нігтями об класну дошку. — Прогнози тільки гіршають. Повертайся додому.

— Люсі, це просто буря, мій тато таке називав свіжачком. Це ж не ядерна війна.

— Повертайся додому, поки ще можеш.

Йому набридла ця розмова, набридла жінка.

— Ні. Мені треба лишатися тут.

— Ти дурень, — сказала вона.

А тоді вперше на його пам’яті вона мовчки урвала дзвінок.

Щойно прокинувшись наступного ранку, Дрю ввімк­нув погодний канал, думаючи: «Як пес вертається до своєї блювоти, так дурень повторює дурість».

Він сподівався, що осінній грозовий фронт «П’єр» змінив курс. Ні. Як і його застуда. Йому ніби не погіршало, але й не покращало. Він зателефонував Люсі й потрапив на голосову пошту. Можливо, вона заклопотана. Або, теж можливо, не хоче з ним розмовляти. Дрю був згоден на будь-який варіант. Вона сердиться на нього, але це минеться — ніхто ж не руйнує п’ятна­дцятирічний шлюб через погоду? Особливо через грозовий фронт, що зветься «П’єром».

Дрю зробив омлет з пари яєць і спромігся з’їсти половину, перш ніж шлунок попередив, що коли він пхатиме далі, це може викликати примусову евакуацію. Дрю зчистив тарілку в смітник, сів перед ноутбуком і відкрив поточний документ («ГІРКА РІЧКА № 3»). Він прокрутив туди, де зупинився, глянув на білий простір під миготливим курсором і почав його заповнювати. Якусь годину робота йшла непогано, а тоді з’явилися проблеми. Почалися вони з крісел-гойдалок, у яких шериф Ейверіл і троє його помічників мали сидіти на вулиці перед в’язницею Біттер-Рівер.

Їм треба було сісти перед будівлею, повністю на вид­ноті в людей і бандитів Діка Прескотта, бо то була основа хитрого плану, вигаданого Ейверілом, щоб вивезти Прескоттового синочка з міста під самісінькими носами тих зарізяк, які нібито збиралися цьому запобігти. Правоохоронців мало бути видно, особливо помічника шерифа на ім’я Кел Гант, котрий виявився того ж зросту й статури, що й молодший Прескотт.

Гант був одягнений у барвисте мексиканське серапе й широченний ковбойський капелюх зі срібними пряжками. Екстравагантні криси капелюха приховували обличчя. Це важливо. Серапе й капелюх не належали Гантові — і він сказав, що почувається в них дурнем. Шериф Ейверіл на це не зважав. Він хотів, щоб люди Прескотта дивилися на одяг, а не на людину.

Це все добре. Хороша історія. А тоді пішли проб­леми.

— Ну отже, — сказав помічникам шериф Ейверіл. — Годиться подихати нічним повітрям. Хто там хоче на нас подивитися — хай собі дивиться. Генку, візьми з собою пляшенцію. Треба впевнитися, щоб народ на дахах добре роздивився дурного шерифа, що випиває зі своїми ще дурнішими помічниками.

— Мені справді треба вдягати це на голову? — майже простогнав Кел Гант. — З мене сміятимуться аж до смерті!

— Ти мав би хвилюватися, чи не прийде вона ще до ранку, — сказав Ейверіл. — Ну ж бо. Витягнімо ці гойдалки надвір і…

І тут Дрю спинився, приголомшений думкою про те, як у малесенькому кабінеті шерифа Біттер-Рівер уміщуються три крісла-гойдалки. Ні, чотири крісла-гойдалки, бо потрібне ж одне й для самого Ейверіла. Це значно абсурдніше за крислатого «стетсона», що затіняв обличчя Кела Ганта, і не тільки тому, що гойдалки мали заповнювати всю кляту кімнату. Сама ідея крісел-гойдалок протилежна охороні правопорядку, навіть у малому західному містечку на кшталт Біттер-Рівер. Люди сміятимуться. Дрю видалив більшу частину речення й глянув на те, що лишилося.

— Витягнімо ці…

Що? Стільці? Чи може в шерифа взагалі бути аж чотири стільці? Не дуже вірогідно.