Стивен Кинг - Якщо кров тече

— Сто вісімдесят сім, — сказала вона, урвавши його думки.

— Бісів хрущ, справді?

Вона усміхнулася, показавши зуби, без нового видовища котрих він би спав спокійніше.

— Як закупляєтесь у нашій глушні, містере… Ларсон, правильно?

— Так. Дрю Ларсон.

— Як закупляєтесь у нашій глушні, містере Ларсон, то будьте готові заплатити за це.

— А де сьогодні Рой?

Вона закотила очі.

— Тато в лікарні, у Сент-Крістофері. На грип захворів, не хотів іти до лікаря, корчив із себе міцного мужика, а воно на запалення легень повернуло. Сестра сидить з моїми дітьми, щоб я могла постежити за лавкою, і вона точно з цього не рада, можете повірити.

— Шкода.

По правді кажучи, він не дуже переймався долею Роя Девітта. Переймався й думав він тепер про Девіттову зашморгану хустину. І про те, як він, Дрю, потиснув руку, яка її використовувала.

— Мені ще більше шкода. Завтра буде чимало роботи з цією бурею, що прийде на вихідні. — Вона тицьнула пальцем на його кошики. — Сподіваюсь, у вас стане на це готівки, бо терміналу гайки, а тато завжди забуває викликати до нього майстра.

— Стане. А що за буря?

— Північник, як кажуть на «Рів’єр-дю-Лу». Квебекська радіостанція, знаєте. — З її вимовою слово звучало як «Кебецька». — Сильний вітер і дощ. Надійде позавтра. А ви ж там за Гімнистою дорогою засіли, га?

— Так.

— Ну, якщо не хочете просидіти там наступний місяць чи скільки, то краще спакувати оце добро та свій багаж і податися назад, на південь.

Дрю не вперше зустрічав таке ставлення. Тут, в НТ, не важливо, що ти родом з Мейну: якщо ти не з округу Арустук, тебе вважають рівнинною шмарклею, не здатною відрізнити сосни від ялини. А коли ти ще й живеш південніше від Оґасти, то взагалі можеш виявитися якимось массачухером, їй-бо.

— Думаю, що переживу, — сказав він, виймаючи гаманця. — Я живу на узбережжі. Ми немало бачили таких північно-східників.

Вона глянула на нього чи не з жалем.

— Я вам не про північно-східника говорю, містере Ларсон. Тут північник , що пертиме через канадорців од Полярного кола. Кажуть, температура впаде зі столу на підлогу. Було вісімнадцять градусів, а стане три. Або й менше. А тоді ще вітер нестиме мокрий сніг горизонтально на швидкості сорок п’ять кеме. Як застрягнете на тій Гімнистій дорозі, то вже застрягнете.

— Все буде добре, — сказав Дрю. — Я…

Він замовк. Ледь не сказав, що запише, наче диктант.

— Га?

— Добре. Все буде добре.

— Надійтеся на це.

Дорогою до хатини (сонце сліпило очі й на додачу до інших симптомів запустило ще головний біль) Дрю похмуро згадував ту зашморгану хустину. А також те, як Рой Девітт намагався перетерпіти й опинився в лікарні.

Він глянув у дзеркало заднього огляду і мигцем оцінив свої червоні водянисті очі. « Не буде в мене ніякого всраного грипу. Не зараз, коли воно так пре». Гаразд, але на Бога — навіщо він потиснув руку того сучого сина, коли по ній, безперечно, аж повзали мікроби? Такі здоровенні, що й мікроскопа не треба, щоб їх побачити? А коли вже потиснув, чому не попросився до вбиральні, де можна було помити руки? Господи, навіть його діти знають про миття рук. Він сам їх навчив.

— Не буде в мене ніякого всраного грипу, — повторив він, а тоді опустив козирок, щоб сонце не било в очі. Щоб не дуже сліпило.

«Сліпило»? Чи «світило»? Може, таки краще «сліпило», чи то вже забагато?

Він міркував про це, повертаючись до хатини. Тоді заніс придбане всередину й побачив, що на телефоні блимає вогник. То Люсі залишила повідомлення, в якому просила, щоб він передзвонив якомога швидше. Він знову відчув ту кольку роздратування, ніби йому заглядають через плече, але тоді усвідомив, що річ може бути не в ньому. Врешті-решт, не все на світі через нього. Може, хтось із дітей захворів або травмувався.

Він подзвонив, і вперше за довгий час — мабуть, аж від «Містечка на пагорбі» — вони посварилися. Не так сильно, як бувало в перші роки шлюбу, коли діти були малі, а грошей обмаль, — отоді були вистави, — але доволі серйозно. Вона теж чула про бурю (звісно, чула, в неї залежність від прогнозів погоди) і хотіла, щоб він зібрав речі й повернувся додому.

Дрю сказав, що це погана думка. Жахлива, якщо чесно. Він набрав хороший робочий темп і видавав крутий матеріал. День перерви (котрий, певно, розтягнеться до двох або й трьох), може, й не загрожував би книжці, але зміна робочого середовища небезпечна. Люсі повинна була б розуміти тендітність творчого процесу, принаймні в його випадку, проте, схоже, не розуміла.