Агата Крісті: Дельфійський оракул

––––––––––––—

Місіс Вілларц Дж. Петерс не цікавилася Грецією і про Дельфи, по щирості, нічого певного не могла сказати.

Для неї центрами культури були Париж, Лондон і Рів’єра. Місіс Петерс подобалося жити в готелях. Та в номері обов’язково мали бути м’який килим, комфортабельне ліжко, багато різних освітлювальних приладів, у тому числі нічник, досхочу гарячої і холодної води, телефон біля ліжка, щоб замовити чай, десерт, мінеральну воду, коктейлі і побалакати з друзями.

У готелі в Дельфах нічого цього не було. Тут був чудовий краєвид з вікон, чисте ліжко і вибілена кімната — стілець, умивальник, комод. Кімнати з ваннами надавалися за домовленістю, а гарячої води часом не було.

Звичайно, приємно казати друзям, що побувала у Дельфах, — та попри всі намагання, вона не могла зацікавитися стародавньою Грецією. Античні скульптури здавалися їй такими недовершеними, їм бракувало голів, рук і ніг. Потай вона віддавала перевагу гарному мармуровому ангелу з крилами, встановленому на могилі ЇЇ покійного чоловіка містера Вілларда Петсрса.

Однак всі ці таємні думки вона ретельно приховувала, щоб Віллард не зневажав її.. Місіс Петерс сиділа у цій незатишній холодній кімнаті і терпіла пихату покоївку та гидкого водія на узбережжі заради Вілларда.

Віллард (ще недавно його звали «молодшим» — як він це ненавидів!) був вісімнадцятирічним сином місіс Петерс. І вона обожнювала його. Це в нього було дивне захоплення стародавнім мистецтвом. Це він, кволий, блідий, в окулярах, хворий на диспепсію, потягнув свою люблячу матір до Греції.

Вони відвідали Олімпію, яка здалася місіс Петерс сумним безладдям, їй сподобався Парфенои, та Афіни, на її думку, були містом без перспективи. Відвідини Корінфа і Мікен стали тортурами для неї і водія.

Дельфи, — сумно думала місіс Петерс, — останнє випробування. Зовсім нема чого робити, тільки йдеш дорогою та розглядаєш руїни. Віллард годинами простоював на колінах, розшифровуючи грецькі написи, і казав:

«Мамо, ти тільки вслухайся! Хіба це не прекрасно?».

А потім щось зачитував, як на неї, безмежно нудне.

Того ранку Віллард пішов подивитися візантійські мозаїки. Місіс Петерс, відчуваючи, що візантійські мозаїки не зігріють її, як у буквальному, так і в переносному розумінні, вибачившись, відмовилася.

«Ясно, мамо! — мовив Віллард. — Ти хочеш побути насамоті, щоб просто посидіти в театрі або на стадіоні, спостерігаючи, що відбувається внизу і сприймати все це». «Так, любий!» — погодилася місіс Петерс.

«Я знав, що тут тобі сподобається», — радісно вигукнув Віллард і пішов.

Зітхнувши, місіс Петерс вирішила піднятися і поснідати.

Вона увійшла до майже порожньої їдальні. Крім неї, там були ще четверо. Мати й дочка, одягнені, як на неї, вкрай вульгарно, обговорювали мистецтво самовиразу в танці. Неподалік сидів товстий лисий джентльмен середнього віку, він приїхав учора ввечері.

Вона завела розмову з мужчиною, який лишився останнім в їдальні. Місіс Петерс була товариською жінкою, їй подобалося розмовляти з людьми. Манери гладкого Томпсона бентежили її (британська стриманість — вона це так називала). Дочка і матір поводилися зверхньо і зарозуміло, хоча були в гарних стосунках в Віллардом.

Місіс Петерс вирішила, що новий знайомий — дуже приємна людина. Він розповів їй кілька цікавих деталей про гоеків, після чого вона почала їх сприймати як живих людей, а не як персонажів нудної історичної книги.

Місіс Петерс розказала новому знайомому все про Вілларда: який він розумний, як закоханий в мистецтво (культура — це його життя). З цим доброзичливим джентльменом було приємно розмовляти.

Його ім’я та професію місіс Петерс з’ясувати не встигла. Він нічого не розповів про себе, крім того, що подорожує і відпочиває від справ — яких?

Загалом день минув швидше, ніж ,можна було сподіватися. Дочка, матір і Томпсон мовчали. Місіс Петерс та її новий приятель зустріли Томпсона, коли той виходив з музею. І він негайно повернув і пішов у протилежному напрямі. Новий приятель спохмурнів:

«Цікаво, що це за один?» Місіс Петерс назвала ного прізвище, більше ‘ нічого вона не знала.

«Томпсон, Томпсон, гадаю не зустрічався з ним раніше, і .все ж здається знайомим. Та не можу згадати, де я його бачив».

Вдень вона трохи покуняла в затінку. Місіс Петерс не скористалася порадою сина прочитати чудову книжку про грецьке мистецтво. Натомість вона взяла з собою детектив «Таємниця річки Лон». Чотири вбивства, три викрадення, велика строката зграя небезпечних злочинців. Уважно прочитавши книгу, місіс Петерс підбадьорилася і заспокоїлася.