Агата Крісті: Дельфійський оракул

О четвертій місіс Петерс повернулася до готелю, переконана, що Віллард уже прийшов. Вона була така далека від передчуття лиха, що майже забула розкрити записку, яку, за словами господаря готелю, залишив для неї якийсь незнайомий.

Неохоче розгорнула брудний папірець. Писав іноземець, але англійською мовою.

«Леді!

Ми вручаємо це та інформуємо вас, що ваш син викрадений нами і перебуває в надійному місці. З ним нічого не трапиться, якщо виконаєте накази чесно. Ми вимагаємо за нього викуп у 10 тисяч англійських фунтів стерлінгів. Якщо розповісте про це хазяїну готелю або повідомите в поліцію чи ще комусь, ваш син загине. Міркуйте. Завтра дамо інструкції щодо грошей. Якщо не послухаєтесь, вуха благородного молодого джентльмена відріжемо і надішлемо вам. І післязавтра, якщо ви ще не виконаєте наших наказів, ваш син загине. Це — не даремна погроза. Хай Курія міркує, і головне — тримайте язик за зубами.

Деметріус Чорнобровий».

Не варто описувати стан бідної жінки. Абсурдна і по-дитячому висловлена вимога створювала жорстку атмосферу небезпеки. Віллард! її хлопчик, її улюбленець, її тендітний, серйозний Віллард! Що з ним буде?

Вона негайно звернеться до поліції, підніме весь район.

Насилу підвівшись, вийшла з кімнати побачити хазяїна готелю. Він був єдиною людиною, яка говорила по-англійськи. «Вже пізно, — мовила вона. — Мій син ще не повернувся». Приємний чоловічок приязно посміхнувся. «Так, мосьє звільнив мулів — бажав пройти пішки. Він мав би бути зараз тут, але, безперечно, затримався в дорозі». — Хазяїн усміхнувся.

«Скажіть мені, — раптом спитала місіс Петерс, — є навколо погані люди чи ні?»

Погані люди — цього вислову англійською мовою чоловічок не знав. Місіс Петерс спростила його. Хазяїн впевнено відказав, що навколо Дельф мешкають самі лише добрі, спокійні люди — всі вони прихильно ставляться до іноземців.

Вона тремтячими губами намагалася щось сказати. Але змусила себе промовчати. Зловісна погроза зв’язала її язик. Це може бути звичайнісінький обман. Але припустимо, що ні. В Америці в її подруги викрали дитину, і після того, як вона звернулася до поліції, дитину вбили. Таке справді траплялося.

Вона мало не збожеволіла. Що їй робити? Десять тисяч — для неї вони були нічим у порівнянні з безпекою Вілларда. Та як здобути таку суму? Вона мала при собі тільки акредитив на кілька сот фунтів стерлінгів.

Чи зрозуміють це бандити? Чи будуть вони розважливими? Чи зачекають?

Прийшла покоївка, вона роздратовано її прогнала. Продзвонили на вечерю, і бідна жінка зійшла в щальню. їла механічно, нічого не помічаючи навколо. Їй здавалося, що їдальня порожня. Коли принесли фрукти, місіс Петерс побачила записку. Вона здригнулася, але почерк разюче відрізнявся від того, страшного — охайне, каліграфічне англійське письмо.

«В Д ельфі ви не в змозі звернутися до Оракула, але можете порадитися з містером Паркером Пайном».

До аркуша паперу було прикріплено фрагмент з реклами, а на ньому наклеєна фотографія з паспорта. Вона впізнала в ній свого лисого приятеля. Місіс Петерс прочитала друковані рядки двічі: «Ви щасливі? Якщо ні, зверніться до містера Паркера Пайна».

Щасливі? Щасливі? Чи був хтось коли-небудь таким нещасним, як вона? Записка була для неї порятунком.

Вона швидко надряпала відповідь на аркуші паперу, що випадково опинився в сумці.

«Будь ласка, допоможіть. Ви мене зустрінете на вулиці через десять хвилин».

Поклала записку в конверт і попросила офіціанта передати його джентльмену, який сидів біля вікна. Через десять хвилин, закутана в шубу, бо ніч була холодною, місіс Петерс вийшла з готелю і повільно попрямувала до руїн. Містер Паркер Пайн чекав на неї.

«Це просто Божа милість, що ви тут, — мовила місіс Петерс задихаючись. —Та як ви дізналися про лихо, що трапилося зі мною? Саме це я хочу знати».

«Людська симпатія, моя дорога мадам, — мовив він ніжно. — Я зрозумів одразу: трапилось, але що саме? Чекаю вашої розповіді».

З неї це вирвалося, як потік. Він прочитав листа, що вона дала, при світлі кишенькового ліхтарика.

«Гм, — промимрив. — Знаменитий документ. Вельми важливий. Він має певні особливості».

Однак їй було не до обговорення дрібниць. Що робити .з Віллардом? її любий, ніжний Віллард!

Містер Паркер Пайн заспокоював. Він намалював привабливу картину життя бандитів у Греції. Вони будуть особливо обережними з полоненим, бо той — золота жила.

«Що мені робити?» — стогнала місіс Петерс.