Люко Дашвар - Биті є. Макс. Книга 2

Сценарій душевного візиту - до чортів собачих. У великій кімнаті, в якій, крім килимків, нічого, повсідалися на підлозі - ошелешені гості, збуджені Алтинбаєви… Новаковський з хазяїном встановлювали пласку панель, Валентина Василівна розстелила посеред кімнати скатертину, поставила на неї таріль з чебуреками -• прошу! Макс надкусив запашний чебурек і раптом побачив біля дверей високого патлатого хлопця з фотокамерою. “Дора?” - подумав здивовано.

Знітився, страх прокинувся. Наче згадка про Дору автоматично пробуджувала думки про Любу. Насупився, очі долу. Може, так і є? Може, той давній сон, коли Люба зірвала руді коси, залишила на голові чорні Дорині кучері, - знак? Ніби жива Дора тепер є уособленням мертвої Люби… І він… має із тим щось робити?

Роззирнувся навсібіч.

- Нані! Рецепт у хазяйки візьми, - почув голос Новаковського. - Щоб наша Люда нам такі чебуреки вдома готувала.

“Нані?” - здивувався ще більше, наче і не пам’ятав ще з божевільного різдвяного балу - доньку Новаковського звати Нані. Красиве ім’я. На-ні. Поманить і прожене. Так то про неї ворожка казала?

Надто рвучко з килима підхопився.

- Дякую, дуже смачно… - до виходу. Наштовхнувся поглядом на Данка.

- Здрасьтє… - усміхнувся хлопець.

“Дора?” - смикнув головою.

- Максиме, ти хотів сказати кілька слів… - гукнула синові нані Женя, бо щось ця забава ані на йоту себе не виправдовувала. Чоловік у всьому винен, не дотримав слова, і було в нього лише єдине виправдання - літак потрапив у повітряне ДТП, і всі загинули. Інше не прокатить!

- Може, спочатку бусик із подарунками розвантажимо? - обережно вставила Юлія Скачко, що увесь цей час гарячково намагалася повернути акцію у заплановане русло.

- Не треба, - раптом сказав Макс. - Бусик - теж для родини Алтинбаєвих. Просто заженіть на подвір’я.

ІДо? І бусик нам? Хазяїн забув про плазму, рвонув надвір. Слідом преса, гості, діти. Один, два, три…

- Перепрошую… Ніби казали… вісімнадцятеро дітей у вас, - запитав Макс хазяйку.

- Так ще своїх шестеро. Дві футбольні команди, - усміхнулася Валентина Василівна, побігла бусик роздивлятися.

Макс так і залишився у дверях. Посередині кімнати на килимку сиділа донька Новаковського. Підвелася, підійшла до Макса.

- Я Нані.

- Максим…

- Ти сумний…

- Добре, що це не питання.

- Маєш виголосити промову? - запитала.

ZX)f

- Як варіант.

- Не кажи нічого. Ми ж більше ніколи сюди не повернемося.

Кивнув - так.

- Розумієшся на будівництві? Так переконливо пояснювала хазяїну…

- Я архітектор. Ми іноді збираємося з друзями у моєму бюро. Приходь. У нас цікаво.

- Мої інтереси у дещо іншій площині, - Максові здалося: запрошення кинуте, як кусень голодному.

- Допоможемо перетворити кинутий цех на витвір промислового дизайну, - розсміялася. - Якщо ти раптом знову надумаєш шокувати наших… бонз.

Макс пожвавішав, зазирнув дівчині в очі.

- Вони не зрозуміли. То не стало для них очищенням.

- На власній шкурі відчули. Теж чимало, - замовкла, знизала плечима. - Було весело…

- У тебе незвичайне ім’я, - сказав Макс раптом.

- А у тебе незвичайні вчинки.

- Не любиш банальності?

- А ти вже запланував запросити мене в ресторан? - розсміялася.

Макс і собі усміхнувся.

- Нані… Ти ковдру з балу не викинула?

- Ні. Хай буде… А ти…

Не встигла договорити. У дверях кімнати виник худий високий хлопець з окулярами на довгому носі.

- Борько… - усміхнулася Нані. - Знайомся! Це Макс Сердюк.

- Ярослав Михайлович каже: їхати час, - знічено пробурмотів Боря Рудь.

Яке там їхати? Алтинбаєви не тямилися від радощів, заступили шлях: і чаю нашого не скуштуєте? Пані Женя зиркала на Макса і Нані, оптимістично усміхалася: сталося! Всадовила собі на коліна мале дівча рочків трьох: “Ох, яка ж ти чорноока!” Преса нудьгувала, Макс віддався ситуації: як буде. Косував на Нані: ти моє спасіння? Не випускав з поля зору патлатого Дан- ha, наче нагадував собі домашнє завдання, яке обов’язково третії виконати: “Дора…” І коли у піалах чаю лишилося на денці, двері розчахнулися і до просторої кімнати Алтинбаєвих влетів Володимир Гнатович Сердюк у милі. Підхопив котрогось із малих Алтинбаєвих на руки.

- Парадокс! - патетично вигукнув. - Сімейні цінності - нічні, але ми не маємо права відкладати їх на завтрашній день.

Добре хоч не ляпнув: дружитимемо сім’ями…

Макс думав про Нані. Посеред страхів, сумнівів, жахливих спогадів і незрозумілих перспектив чорнява Нані Новаковська здалася такою чистою, розумною і… відповідною статусу Дюка. Кадуцей для розбурханої душі. Як заволодіти?