Люко Дашвар - Биті є. Макс. Книга 2

Макс закляк, прислухався до себе приголомшено: страх не трусився переляканим зайченям, не заважав рухам - розправив плечі, войовничо розмахував мечем: усіх на капусту.

Усміхнувся репортерці холодно.

- Нормально, - мовив спокійно. - Ти… не цікава мені вже. Грошей… на таксі дати ?

Збентежена репортерка моменту не вловила, заторохтіла схвильовано:

- Що сталося? Як це розуміти? Невже ти не хочеш мене? Чому все так несподівано? Ти не міг зробити це якось… цивілізовано?

І - жодного твердження. Самі запитання. Макс ухопив дівча за руку, смикнув до себе.

- Геть! - наказав так само спокійно і холодно. В душі - меч. І капуста порубана.

Відпустило. Агресивний страх вимагав випереджати запитання категоричними твердженнями. І триматися ближче до своїх… Проковтнув “два мільйони” від роздратованого тата, терпляче витримував хронічні наскоки турботливої матінки до власного житла, і тільки розмова зі старим Перепечаєм по-справжньому розрадила. Крутий у нього дідо! Йому можна у будь-чому зізнатися. Ніколи не дорікне. Кадуцей свій передасть… От тоді і подивимося, чия династія більше важить…

Другого квітня, вперше після карпатських мандрів, з’явився у “Силі добра”. Усівся за білий стіл.

- Доповідайте! - коротко наказав Августу та Юлії Скачко, перекресливши питання в їхніх очах. І поки русява красуня Скачко гортала блокнот, товкла щось про найближчі плани фонду, прискіпливо роздивлявся витончену форму її маленького вушка.

- Юлю! - раптом перебив помічницю на півслові. - Зробіть мені каву.

Скачко від здивування ледь зі стільця не впала. Навіть блідий Август вигнув сиву брову.

- Максиме Володимировичу…. Ви назвали Скачко Юлею.

- Хіба Скачко змінила ім’я?

- Раніше ви ніколи… - Скачко почервоніла аж до своїх акуратних маленьких вушок, заспішила до дверей.

- Як справи, Августе Альфредовичу? - задля годиться запитав Макс старого Закса, коли помічниця вийшла.

- Два мільйони… в офшорі…. Рахунок відомий Володимиру Гнатовичу, - вкрай шанобливо сказав Закс. - Думаю, зможу допомогти вам розчинити їх…

Макс зіперся на білий стіл, уважніше глянув на Августа. Отже, дідо вже дав підсрачника Заксові.

-.. .Технічно це займе кілька днів… - вів далі той.

- Мене не цікавлять технічні моменти.

Август підвівся - ані тіні колишньої пихатості - кивнув.

- Можете розраховувати на мене у вирішенні будь-яких питань.

- Дякую, - усміхнувся холодно.

До кабінету повернулася Скачко з тацею. Август вимівся. Макс ковтав гарячу рідину, дивився на помічницю, що стояла біля столу, чекала на подальші розпорядження.

- Юлю… Як ви ставитеся до службових романів? - сказав, сам здивувався: це він?

- Ніяк, - обережно відповіла Скачко. - Не має значення, де ти зустрінеш людину, яка тобі… до душі. Це може статися на нулиці. А може і в офісі…

- Логічно, - відповів. Усміхнувся холодно. - Чого стоїмо? І Ірацюйте, Скачко! Працюйте! До найближчої акції скільки часу лишилося?

- Місяць. На травневі свята плануємо влаштувати концерт для ветеранів.

- Які банальні плани, - не втримався.

І їлани довелося перекроїти. У середині квітня Сердюк-старший несподівано і дуже наполегливо запропонував залучити “Силу добра” до яскравої політичної акції на підтримку дитячих будинків сімейного типу. Мовляв, знайдемо один такий десь поблизу, зберемо там потрібних нам поважних людей разом з їхніми сім’ями, покажемо славній Україні, що сімейні цінності нам не зайві, що наші діти не бовдури байдикуваті, що теж переймаються соціальними проблемами… І дитбудинку заодно допоможемо. Цукерок накупимо, комп’ютерів. Чи корову…

- Тоді травневий концерт для ветеранів відмінити доведеться, - відповів Август. Розвів руками. - Бюджет…

Та Володимира Гнатовича зациклило - дай, хоч вмри! І не коли-небудь, найближчими днями. І врешті-решт Макс погодився поміняти ветеранів на дітей. Скачко вправно розробила мотивацію: “Легко декларувати щастя всім! За справами “Сили добра” - конкретні люди!”

- Прекрасно! - схвалив Сердюк-старший. - Нам потрібно саме це! Конкретні політики допомагають конкретним виборцям.

Сценарій простий до усцячки. Декілька впливових перців висмикують дружин з курортів чи салонів, укріплюють ряди дітьми

zoo

і всім кодлом пхаються до дитбудинку сімейного типу, де у камерній оптимістичній обстановці зі щирим співчуттям вислуховують оповідь про непросту долю сиріт, залишають купу подарунків і конкретну обіцянку взяти сімейне шефство над цією конкретною хатою. Типу, тепер ми дружитимемо сім’ями: ми до вас, ви до нас…