Люко Дашвар - Биті є. Макс. Книга 2

- Якщо потрібна моя допомога у цьому питанні - прошу! - почув голос Августа.

- Дякую! - сама ввічливість. - Упораюся…

їхав додому, вираховував нервово: при найліпшому розкладі гроші впадуть на офшорний рахунок підставної компанії не раніше весни. Коли до Києва повернеться впливовий тато. Паскудство! Тато так усе спеціально викрутив! Щоби і надалі… на короткій шворці… Обіграв! Як хлопчика!

Аж роззирнувся од прикрощів: де слушна, потрібна саме зараз порада?!

- Мамо… Матусов помер? - однією рукою крутив кермо, другою притискав до вуха мобільний.

- Помер, - хоробро збрехала пані Женя.

- Дай адресу тої ворожки… Що вона його вирахувала.

- Як знайду, одразу ж, синку, - ледь не усцялася од радощів.

Дурнувата фантазія перетворювалася на цілком реальний план. Та перш ніж указати синові шлях на Костьольну, пані Женя сама рвонула до €ви-Марії, аби в деталях пояснити, що саме та повинна напророчити Максові. Дорогою згадала про прохання ворожки. “Жабку мені купи. Зелену…”

- От сучка! І де мені ту жабу шукати?! - лсихонула. Розвернула “лексус” - як не у антикварів, гак у ювелірів знайдеться.

Жаба з бузкового чароїту, срібляна жаба-попільничка за 2 тисячі баксів (козли!), бронзова потвора, дерев’яна жаба-нецке і діамантова зі смарагдовими очками. Зелені - як повиздиха- ли! Пані Женя навіть вирішила поїхати до зоомагазину і купити справжню живу. І хай відьма казиться, як посеред ночі від квакання жахатиметься! Та здоровий глузд переміг і врешті- решт пані Женя придбала антикварну бронзову статуетку, трохи зеленувату від поважного віку. Зійде!

Єва-Марія упізнала візитерку. Байдужо кинула на стіл бронзову жабу, владним жестом відіслала набундючену перекладачку, спитала холодно:

- Не отямилася?

- Ой, прошу, не лізьте у мої справи! Завтра… приймете хлопця?

- Веди… - прошепотіла Єва-Марія і прикрила повіки.

Пані Женя поверталася додому, тільки одне ніяк втямити не

могла: баба чула її настанови чи підло проспала, поки вона у деталях пояснювала, що саме та має передректи синові. Та перепитати не наважилася і тепер нервувалася: хоч би не схибила!

Та не тільки це дратувало. Чудовий план мав єдиний, проте дуже суттєвий недолік. Як перевірити, наскільки вправно ворожка виконає її завдання?! Збреше, сучка, що переказала слово в слово, а сама бозна-що наплете! “Хоч би Макс поділився…” - понадіялася.

Назавтра товклася на Костьольній, чекала на сина, інше бісило: та чого він там застряг?!

…Макс уявляв собі прихисток паранормальних сил прозорою льодяною печерою, викладеною з холодних кристалів байдужої всеохоплюючої інформації, посеред якої мала б сидіти худа бабця з сивими вусами і довгими-довгими руками, аби, не встаючи, дотягнутися до кристала в будь-якому її куті. Обвішана пір’ям боа товста некрасива жінка в задушливій кімнаті викликала лише глузливу посмішку: ідіот, знайшов, де поради шукати!

Усівся у крісло навпроти Єви-Марії, знизав плечима:

- Ну… Власне, я хотів дізнатися…

Єва-Марія прикрила повіки:

- Мовчи… Сама скажу.

- Зачекайте! - насупився. - Мені цікаві цілком конкретні речі. Якщо ви не в змозі…

- Конкретні? - довелося відьмі розплющити очі. Дивилася на Макса прискіпливо.

- Так! - занервував. - Не розповідайте про моє минуле. І тим більше про майбутнє.

- Чого ж тобі?

Макс кивнув: зараз! Сформулюю. Замислився. Ну, не питати ж прямо в лоба: тато відступить? Перестане контролювати моє життя? Чи доведеться вдаватися до більш радикальних заходів? І якби хто запитав Макса тої миті, що саме він вкладає у поняття “радикальні заходи”, навряд би зумів відповісти щось конкретне.

Єва-Марія відкинула пір’яне боа - у сонячному промені, що дерся крізь шибку, від того здійнялася ледь помітна оку пилова буря. Торкнулася жирним пальцем бронзової жаби, що вона розляглася посеред столу.

- Навесні… - прошепотіла.

- Тобто? - Макс забув, що мав сформулювати. Гра затягувала, він уже був у грі.

- Спи поки… Усе навесні.

-Що?

- Старший чоловік не встоїть. Впаде. Не затулятиме сонця.

- Батько? - вихопилося, хоч хотів про інше. А… де все те причандалля для ворожіння: карти, свічки, яйця., чорні нитки і сушені жаб’ячі лапки?! Якось непереконливо… “Мовчи! Сама скажу!” Хоч би над антуражем попрацювала!

- І без того бачу, - сказала Єва-Марія.

- Перепрошую. He мав сумніву, - чемний.

€ва-Марія вп’ялася у Макса темними очима, забубоніла:

- Впаде, впаде. Не затулятиме сонця. Навесні у сонці долю побачиш… Дівчина. Волосся чорне… Погляд погордливий. Непроста… Шрам на литці. Упізнаєш! Дає надію - на! І проганяє - ні! На-Ні! На! Ні! Не пропустиш.