Виталий Забирко - Теплий сніг

- Хто це в нас тут такий естет? - невдоволено мовив він і, затуляючись рукою від сонця, рішуче рушив до “диліжанса”.

- Крутити зранку серйозну крелофоніку - просто блюзнірство, - кинув він, проходячи повз Марту.

Марта пирхнула.

- Доброго ранку! - гукнула вона в спину Казимиру.

Той щось нерозбірливо мугикнув, підійшов до “диліжанса” і вимкнув запис.

Поки члени експедиційного загону були зайняті ранковим моціоном, Марта простелила похідний килимок, виростила обідній стіл і почала сервірувати його. Вона ще не встигла повністю накрити на стіл, коли до неї, стрибаючи на одній нозі й намагаючись на ходу вдягти комбінезон, наблизився Кралек.

- Що в нас сьогодні на снідання? - спитав і, упоравшись нарешті зі своїм комбінезоном, поліз пальцями в салатницю.

- Ото нахаба! - ляснула його по руці Марта. - Наче дитина мала!

- Знову стандартний сніданок, - вередливо скривився Кралек, облизуючи пальці.

- Зате їстівний, на відміну від твоєї вчорашньої вечері!

Ззаду підійшли Боруся й Нікола і образливо зареготали.

- Та що ви тямите в шашликах із перцем! - тоном несправедливо скривдженого виголосив Кралек, прибравши велично-театральну позу.

- У перці з шашликами, - виправила Боруся, сідаючи в крісло. - По-моєму, твою вчорашню вечерю можна розглядати лише як диверсію або саботаж. Яке з цих двох визначень ти обереш для занесення до експедиційного журналу?

- Саботаж, - зітхнув Кралек. - Саботаж експедиційною партією гурманської вечері і мистецтва днювального.

- Сідай, гурмане, - наказала Марта. - А то я тебе потім не пущу за спільний стіл, вирощу окремий і подам учорашні шашлики. Вони ще залишились.

- Здаюся, - Кралек умить опинився за столом. Усі розсміялися.

- Доброго ранку, - до столу підійшла Наташа, на ходу стріпуючи вологим волоссям. - Що за сміх?

Вона кинула швидкий погляд на стіл, вихопила пальцями з тарілки сардинку і відправила її до рота.

- Угум... Сьогодні їсти можна.

Вибухнув гомеричний регіт.

- І ти, Бруте! - простогнав Кралек.

Наташа сіла до столу й почала накладати собі на тарілку смажену картоплю.

Останнім підійшов Казимир і мовчки сів поряд з Ніколою. Так само мовчки підчепив виделкою листок салату й поклав собі на тарілку.

- Щойно намагався зв’язатися з “черв’яком”, - похмуро звернувся він до Ніколи. - Цілковита тиша. - Казимир кинув виделку на стіл. - Абсолютна.

Нікола похитав головою і ковтнув томатний сік зі склянки.

- Марто, - мовив він, - після сніданку запрограмуйте “землерийку” на пошуки “черв’яка” з наказом про повернення. І ще - починайте помаленьку згортати табір. Сьогодні останній польовий день - завтра повертаємось на базу.

Марта здивовано підняла брови. Кралек обурено промимрив:

- Ми ж тільки-но почали роботи!

- Якщо до завтра зв’язок із базою не відновиться, - твердо проказав Нікола, - повертаємось.

- Плакали мої зразки під крижаним щитом, - зітхнула Боруся.

- Що б не скоїлося на білому світі-усе на краще, - флегматично відзначила Наташа.

Кралек невиразно чортихнувся, а Казимир зміряв її спопеляючим поглядом, проте на Иаташу це не справило жодного враження. Вона демонстративно продовжувала з апетитом їсти.

- Може, це справді експеримент Друа? - з надією спитала Марта.

- До чого тут Друа! - відмахнувся Казимир, але раптом пильно поглянув на Марту.

Версії про експеримент Друа за столом ніхто не висловлював.

Марта спаленіла, низько нахилилась над тарілкою і почала їсти швидше.

Казимир невесело мугикнув.

Кінець сніданку пройшов у цілковитій тиші.

Першим підвівся Нікола.

- Прошу не розхолоджуватись, - мовив він, витерши рота серветкою. - Сьогодні ще робочий день.

Марта нишком поглянула на стіл. Казимир, так і не доторкнувшись до їжі, відсунув свою порцію. Іншим разом Марта примусила б його все з’їсти, але зараз вона лише зітхнула і почала прибирати посуд.

- Заплановані на сьогодні дослідження доведеться відкласти, - почекавши, поки Марта прибере зі столу, продовжив Нікола. - Проведемо експрес-розвідку, щоб мати хоч якусь загальну картину для нашої подальшої роботи.

- Стук-грюк, аби з рук, - нишком докинув Кралек.

- Повторюю, - Нікола підвищив голос, - для нашої подальшої роботи. Будемо сподіватись, що все це просто прикре непорозуміння і що найбільше через тиждень ми знову зможемо продовжити наші дослідження.

- Сподіватись... Власне кажучи, що нам іще залишається? - знічено сказала Боруся.

- От і добре. Вважаю питання вирішеним і дискусію закінченою. За сьогодні ми маємо зробити багато, тому накреслимо план робіт. Казимире, зроби, будь ласка, карту.