Виталий Забирко - Теплий сніг

Ранкова зарядка скінчилася, і гноми, вихопивши з високої трави рушники, побігли до струмка вмиватися.

Пола знову плеснула в долоні.

- На превелику радість моїх дітей, бруднуль і невмивак, - виголосила вона, - вмивання відміняється!

- Ул-ла-а! - аж застрибала на місці Станка. Ларінда ж лише скоса кинула здивований погляд на матір.

92 -

- Відсьогодні ми будемо обтиратися снігом, - продовжувала Пола. - А тому всім одягти купальники і за п’ять хвилин бути в коридорі. - Вона рушила до дверей і вже звідти, обернувшись, підморгнула: - Усім зрозуміло? Вперед!

Пола зазирнула до їдальні, замовила сніданок, а потім зайшла до себе в кімнату, щоб скинути халат і вдягти темні окуляри. І тут її викликали зі Шкільного містечка. Вона відповіла на виклик, і в кутку кімнати репродукувався старший вихователь.

- Добридень, Поло.

- Добридень.

- Вибачте, що турбую вас так рано. Боявся пізніше не застати. Річ у тім, що вчора ви, забираючи дітей, не сказали нам, коли вони повернуться...

- Боюся, що я вам цього і зараз не зможу сказати... Старший вихователь похитав головою.

- Сподіваюсь, вони не багато пропустять по програмі? - спитала Пола.

- Ні. Гадаю, вони нічого не пропустять. У Шкільному майже нікого не залишилось... Вибачте, що потурбував. До побачення. Передавайте вітання Іржі.

І тут витримка на мить полишила Полу.

- Іржі пішов учора ввечері, - схлипнула вона. - Добровольцем.

Вихователь змінився на лиці. Якийсь час мовчав, потім сказав заспокійливо:

- Нічого, Поло. Будемо сподіватися, що все пройде нормально. А моє вітання Іржі все-таки не забудьте передати.

Пола боялася знову зірватися, тому лише мовчки кивнула і відключилася. Безцільно пройшлася по кімнаті, повільно скидаючи халат. Напросилася на співчуття...

- Мамо! - гукнула Станка із коридора. - Ми вже готові!

Пола здригнулася і провела рукою по обличчю. Вона мусить стриматися. Мусить, мусить, мусить... Зітхнула й, так і забувши вдягти окуляри, вийшла в коридор.

- Готові? - весело перепитала. - Тоді уперед!

Пола підхопила Станку на руки і разом із Ларіндою вибігла на ґанок. Тут вона легенько підштовхнула Ларінду, й вони всі втрьох опинились у заметі. Знявся вереск, і почався гармидер.

- Ой, мамочко! Ой, мамочко! - тільки повискувала Станка, поки мати натирала її снігом.

Потім вони грали в сніжки, й Полі дісталося більше за всіх, адже їй довелося битися проти двох. Нарешті помітила, що діти вже стомилися, вдала з себе переможену.

- Здаюся, здаюся! - змахнула руками.

- Перемога! - радісно вигукнула Ларінда і кинула останню сніжку в стіну дому.

- Ура-а! - підхопила переможний клич Станка і, підстрибнувши, почепилася матері на шию.

- Чудово! А тепер - у душову! - наказала Пола і, взявши доньку за плечі, повернула її обличчям до дверей. - Ларіндо! Прийміть іонний душ, перевдягніться і йдіть до їдальні снідати. І допоможи Станці одягнутися!

Пола простежила, щоб за дівчатками затяглась перетинка іонного душу. З умиванням, здається, покінчено. Вона провела долонею по плечах. Неприємне відчуття - тіло немов натерте парафіном. Сніг при розтиранні топився під пальцями й відразу ж застигав на тілі неприємною тонкою кіркою. Доведеться все ж таки відмінити подібне вмивання і обтиратися мокрим рушником, нехай навіть за рахунок зменшення своєї добової дози.

Пола пройшла до себе і натягла прямо на голе тіло комбінезон із біотрату. Цупка сіро-зелена тканина спочатку складками висіла на ній, але поступово почала стискатись, облягаючи тіло. Шкіру почало легенько поколювати- біотрат почав переробку виділень шкіри. Шкода, що цей матеріал ще не пройшов повної експериментальної перевірки. Якби дітям дозволили носити комбінезони з біотрату, то проблема умивання сама собою відпала б.

Насилу вичесавши з волосся парафіноподібний сніг, Пола глянула в дзеркало, знайшла свою зачіску задовільною і повернулась у їдальню, щоб накрити на стіл.

- Годі мньохатись! - гукнула вона в коридор, скінчивши сервірування столу. - Чи скоро ви там?

- А ми вже тут! - крикнула Станка, із гучним тупотом вриваючись до їдальні. - Чим ти нас будеш годувати?

- Тим, що на столі, - відповіла мати.

Слідом за Ставкою до їдальні увійшла Ларінда, самостійно виростила собі стілець і мовчки сіла.

- Ой, полуничка! - захоплено пролепетала Станка.

Мати легенько ляснула її по руках.

- Спочатку з’їмо кашу, а вже потім - полуниці.

Станка наприндилась було, але її увага швидко переключилась на інше. Вона підвелася зі свого стільчика й перелічила прибори на столі.