Олександр Фельштинський - ФСБ підриває Росію

Отже… Гексоген, розфасований у 50-кілограмові мішки з написом «Цукор», перебував там, де лише й міг бути, — на складах військових частин, що охороняються озброєною вартою. Одним із таких складів був склад 137-го рязанського повітряно-десантного полку. Одним із таких вартових — рядовий Олексій Піняєв. За ціною тротилових шашок, а саме 8.900 рублів за тонну, тобто приблизно за 300—350 доларів, інститут закуповував гексосен зі складу військової частини формально для дослідницької роботи. В накладних гексоген проходив як тротилові шашки. Доручення виписувалися на «отримувача» — посередника між інститутом та терористами. У дорученнях тротилові шашки позначалися невинним маркуванням А-IX-1. Лише дуже вузьке коло осіб знало про те, що маркуванням А-IX-1 позначається гексоген. Не виключено, що посередники, які вивозили гексоген на власному автотранспорті зі складів військових частин, про це теж не знали.

Вивезені зі складів військових частин дрібні партії «тротилових шашок» (гексогена) буквально зникали (передавалися терористам). Дрібні замовлення по 300-600 доларів у загальних потоках у сотні тисяч тонн тротилових шашок відстежити було неможливо. Журналісти намагалися зрозуміти, яким чином терористи перевозили гексоген теренами Росії. А його й не треба було перевозити. Гексоген використовувався за місцем розташування. Так, гексоген зі складу 137-го рязанського ПДП використовувався на вулиці Новоселів міста Рязані. Гексоген зі складів підмосковних військових частин опинявся в Москві… Система була до геніального простою. В ній передбачалося все, крім, напевно, зовсім випадкових проколів, які, звісно ж, не варто було враховувати: спостережливого водія Олексія Картофєльнікова, допитливого рядового Олексія Піняєва, безстрашного журналіста «Нової газети» Павла Волошина. І вже абсолютно неможливо було передбачити виїзд до Лондона з документами та відеоматеріалами агента ФСБ і члена консультативної ради комісії Державної думи по боротьбі з корупцією Н.З. Чекуліна, який за іронією долі в 2000-2001 роках виконував обов’язки директора Росконверсвибухцентра.

Тим часом у Москві після вибуху двох житлових будинків далі тривала перевірка житлового фонду. За одну добу столична міліція перевірила 26561 квартиру. Особливої уваги було надано нежитловим приміщенням на перших поверхах будинків, підвалам та напівпідвалам, тобто місцям, які часто використовують під склади. Таких приміщень перевірили 7908. Перевірялися також громадські заклади — 180 готелів, 415 гуртожитків, 548 місць розваг (казино, барів, кафе). Ця робота проводилася в рамках пошуку підозрюваних у причетності до терактів у Москві. У перевірці взяли участь 14,5 тисяч працівників ГУВС та 9,5 тисяч військовослужбовців внутрішніх військ, у тому числі окремої дивізії оперативного призначення (колишня дивізія імені Ф.Е. Дзержинського). Працівники МВС та ГУВС працювали без вихідних по дванадцять годин на добу.

Були знайдені приміщення, заміновані терористами. За офіційною версією слідства (яка, можливо, взагалі не має нічого спільного з дійсністю), їх орендував Ачимез (Мухіт) Шагабанович Гочіяєв (Лайпанов). Справжній Лайпанов народився в Карачаєво-Черкеській республіці (КЧР) і загинув у лютому 1999 року в автомобільній катастрофі в Краснодарському краї. Документи загиблого Лайпанова стали «документами прикриття» справжнього терориста. «Така практика є звичайною схемою легалізації агентів усіх спецслужб світу. Це класика, описана в усіх підручниках. Так, ніби загиблій людині дарують нове життя», — коментував це колишній працівник ГРУ, який усе життя займався розгортанням агентурної мережі за кордоном.

Ще в липні 1999 року Гочіяєв-Лайпанов звернувся до одного з московських агентств з оренди нерухомості, розташованого на вулиці Біговій, і отримав там інформацію про 41 приміщення. 38 приміщень після першого вибуху були перевірені слідчими на наявність там вибухівки.

Встановлений був і молодий напарник «Лайпанова». За твердженням ФСБ, ним був вимушений переселенець з Узбекистану, колишній послушник медресе «Йолдиз» у Татарстані, в Набережних Челнах, росіянин по матері та башкир по батьку, 21-річний Денис Сайтаков. ФСБ вважала, що саме він під час підготовки теракту зняв разом із «Лайпановим» номер у готелі «Алтай» та активно обдзвонював фірми, які здають в оренду вантажівки. І хоча КДБ Татарстану наступного ж дня після теракту на вимогу Москви почав розшукувати підозрюваного, татарстанський КДБ не мав упевненості, що Сайтаков причетний до вибухів. Принаймні заступник голови КДБ Татарстану Ільгіз Мінуллін підкреслив: «Ніхто не може оголошувати Сайтакова терористом, доки його провину не доведено. […] На сьогодні органи безпеки фактів, що вказують на причетність до терористичних актів у Москві […] учнів медресе “Йолдиз”, не мають». КДБ Набережних Челнів теж видав заяву, в якій вказував, що звинувачення жителів Татарстану в сприянні терористам не має підстав і що інформації про причетність жителів республіки до вибухів татарстанський КДБ не має.