Олександр Фельштинський - ФСБ підриває Росію

Останнім терористи збиралися зруйнувати будинок на вулиці Борисовські ставки — 21 вересня о четвертій годині 5 хвилин ранку. Дивно, що ФСБ, яка проводила в Москві пошук терористів, замість того, щоб залишити на Борисовських ставках засідку й затримати терористів, які безумовно рано чи пізно прийшли б за детонаторами, поспішила через засоби масової інформації оповістити злочинців, що склад на Борисовських ставках викрито. Припустити, що заява ФСБ про виявлення конспіративного складу терористів - випадковість, абсолютно неможливо. Такої помилки не припустився б навіть рядовий слідчий-початківець.

Інформація про знайдену після терактів вибухівку та її кількість була суперечлива. У Москві знайшли 13 тонн вибухівки. Три-чотири тонни — в будинку на Борисовських ставках, ще більше — на складі в Любліно, чотири тонни – в гаражному боксі в Капотні. Згодом було встановлено, що шість тонн гептилу (ракетного палива, одним із компонентів якого є гексоген) було вивезено з Невинномиського хімічного комбінату Ставропольського краю. З шести тонн гептилу можна зробити десять тонн вибухової речовини. На кухні, в гаражі, в підпільній лабораторії шість тонн гептилу на десять тонн вибухівки не переробиш. Перероблювали гептил, напевно, десь на армійському складі. Потім мішки потрібно було завантажити в машини, вивезти на очах в охорони, пред’явити якісь документи. Для перевезення потрібні були водії та вантажівки. Коротше, до операції було залучено цілу групу людей, а якщо так, то інформація мала надійти і по лінії агентури ФСБ, і по лінії агентури армійської контррозвідки.

У Москві вибухівку було розфасовано в мішки для цукру з написом «Черкесский сахарный завод». Але такого заводу не існує. Якби «цукор» у таких мішках везли через усю Росію, та ще й з підробленою документацією, занадто багато було б шансів засипатись. Простіше було б підготувати документацію для «цукру» зі справжнього, існуючого заводу. З цього факту можна зробити відразу кілька висновків, наприклад, що терористи хотіли направити слідство саме в КЧР, оскільки було очевидно, що рано чи пізно хоча б один мішок «Черкесского сахарного завода» потрапить до рук слідчих; що терористи не боялися везти мішки з фальшивим написом та документацією до Москви, оскільки, напевне, були абсолютно спокійні за власну безпеку, так само як і за збереження свого товару. Нарешті, можна було зробити припущення, що вибухівку розфасовували в мішки в Москві.

Фінансування теракту важко було здійснити, не залишивши слідів. Про зникнення великої кількості гептилу чи гексогена зі складів розвідка мала б чути хоч щось, бо безкоштовно терористам вибухівку ніхто б не дав. Безкоштовно з заводу чи зі складу гексоген могли отримати лише органи держбезпеки або військові.

Саме до таких висновків приходили численні журналісти та фахівці, що ламали голову над хитромудрими схемами про поставки гексогена до Москви. А схема ця виявилася до примітивного простою, бо розроблена була самою ФСБ. Суть її полягала в наступному.

24 жовтня 1991 року в Москві було засновано науково-дослідний інститут Росконверсвибухцентр. Інститут розташовувався в самому центрі міста — за адресою: Велика Луб’янка, буд. 18, будова 3 — і був створений для «утилізації конверсованих вибухових матеріалів у народному господарстві». Незмінним керівником інституту з 1991 по 2000 рік був Ю.Г. Щукін. Насправді інститут був прикриттям, ширмою — буфером-посередником між армією та «споживачем» — і займався незаконною торгівлею вибухівкою. Через інститут проводилися сотні тисяч тонн вибухових речовин, переважно тротилу. Інститут купував вибухівку в військових частинах для утилізації та конверсії або в хімічних заводів для «дослідження». А потім продавав споживачам вибухівки, серед яких були легальні та реальні комерційні структури, наприклад білоруське державне підприємство «Граніт». Зрозуміло, інститут не мав права займатися продажем вибухівки. Але на це чомусь дивилися крізь пальці всі, в тому числі й керівники силових відомств, включно з Патрушевим.

Серед численних великих контрактів на поставки сотень тисяч тонн тротилу та тротилових шашок, підписаних інститутом з постачальниками (армією) та споживачами (комерційними структурами), чомусь траплялися дрібні контракти на одну-дві тонни тротилових шашок, з докладно розписаними зобов’язаннями сторін, хоча за тонну «товару» отримували всього 300—350 доларів, заради яких і машину ганяти не варто. Ці дрібні контракти на постачання «тротилових шашок» саме й були угодами про поставки гексогена. Через інститут гексоген закуповувався в армії і передавався терористам для підриву будинків у Москві та інших містах Росії. Ці поставки були можливі лише тому, що НДІ Росконверсвибухцентр Ю.Г. Щукіна було створено спецслужбами, а терористи, які отримували «тротилові шашки», були співробітниками ФСБ.