Олександр Фельштинський - ФСБ підриває Росію

За кілька днів до вибухів з депутатом Держдуми Костянтином Боровим зустрівся один із офіцерів ГРУ та передав йому список учасників теракту, що містив кілька прізвищ. Боровий відразу ж передав список до ФСБ, але наслідків це попередження не мало. Боровий вважає, що він не був єдиним каналом, за яким у спецслужби йшли попередження про підготовку теракту, але жодних заходів щодо запобігання вибухам не було вжито.

Точку зору Борового можна було б ігнорувати, якби такої ж думки не дотримувався один із найвідоміших російських фахівців у галузі диверсійно-терористичної діяльності, колишній співробітник ГРУ, полковник у відставці Ілля Старинов. Він заявив, що в його відомстві просто не могли не знати про майбутні вибухи. Таке фатальне ігнорування сигналів про теракти можна пояснити лише тим, що їх готувала сама ФСБ.

Не виключено, що одним із організаторів вибухів у Москві був майор ФСБ Володимир Кондратьєв. 11 березня 2000 року по інтернету він надіслав свого покаянного листа «Я підірвав Москву!» в електронне видання «Агентство федеральних розслідувань» (FLB — FreeLance Bureau). Як і личить громадянам-патріотам, працівники сайту FLB негайно повідомили про лист у ФСБ. Про зміст листа сповістили Патрушева. З ФСБ прибули двоє спеціалістів-комп’ютерників, «скачали» листа та обіцяли в усьому розібратися. Більше їх ніхто не бачив. Наведемо витяги з цього листа. Треба, однак, підкреслити, що незалежної інформації про те, чи лист є справжнім, у нас немає.

«Так, це я підірвав будинок по вулиці Гур’янова в Москві. Я не чеченець, не араб, і не дагестанець, а найсправжнісінький росіянин — Володимир Кондратьєв, майор ФСБ, співробітник суворо засекреченого відділу К-20. Наш відділ було створено відразу після підписання Хасав’юртівських угод. Перед нами було поставлено завдання — організація та проведення операцій з дискредитації Чеченської Республіки з метою недопущення її світового визнання. Для цього нам були надані дуже широкі повноваження і майже необмежені фінансові та технічні можливості.

Одна з найперших розроблених нами та вдало здійснених операцій називалася “Ковпак”. Суть її полягала в тому, що ми їздили всіма колоніями Росії та вербували кримінальників (перевага надавалася особам кавказьких національностей), комплектували їх у групи, давали їм зброю, гроші, потім відвозили на територію Чечні й там їх випускали з єдиним конкретно поставленим завданням — викрадення людей, зокрема іноземців. І треба сказати, наші вихованці дуже вдало з цим впоралися.

Масхадов та його люди їздили по всьому світу, марно намагаючись заручитися закордонною підтримкою, а в цей час на території їхньої республіки зникали іноземці. Найбільш ефектну крапку в операції поставили викрадення та вбивство британських і новозеландського інженерів, здійснені за нашим наказом.

У червні минулого року наш відділ отримав нове завдання — викликати в країні загальну ненависть до Чечні та чеченців. При розробці ідей у нашому відділі ефективно практикувався brainstorm. Так під час чергової “мозкової атаки” народилися кілька ідей, серед яких: поширення по всій країні листівок із погрозами з боку чеченців, убивство загальної улюблениці Алли Пугачової, вибухи в житлових будинках; усе це планувалося скинути потім на чеченців. Про всі пропозиції було повідомлено керівництву ФСБ, яке зупинило свій вибір на останній ідеї як найбільш ефективній і дало нам “добро” на її здійснення.

Нами були заплановані вибухи в Москві, Волгодонську, Рязані, Самарі, а також у Дагестані та Інгушетії. Були вибрані конкретні будинки, підібрано та розраховано вибухівку. Операції дали кодову назву “Хіросіма”. Безпосереднє ж її здійснення було доручено мені, оскільки я був єдиний у нашому відділі фахівець із вибухової справи, до того ж я маю порівняно великий досвід. Хоча в душі я й не погоджувався з ідеєю підиву житлових будинків, але не міг відмовитися від виконання наказу, адже кожен співробітник нашого відділу з перших днів його створення був поставлений в такі умови, що зобов’язаний був виконувати будь-який наказ. Інакше його просто перетворювали на Вічне Мовчання. І я виконав наказ!

Наступного дня після вибуху я поїхав на місце проведення операції з метою її оцінки та аналізу результатів. Але побачене там вразило мене. Я вже казав, що мені й раніше доводилося підривати, але це були не житлові об’єкти, до того ж за межами Росії. А тут я підірвав російський будинок, убив російських людей, і російські жінки, ридаючи над російськими трупами, рідною мені мовою проклинали того, хто це зробив. І я, стоячи поруч із ними, фізично відчував, як прокляття огортає мене, проникає в голову, груди, заповнює все моє тіло, пронизує кожну мою клітину. І я зрозумів, що Я — ПРОКЛЯТИЙ! Повернувшися до відділу, замість звіту про виконану операцію я написав рапорт з проханням перевести мене до іншого відділу, пояснивши це моральною та фізичною втомою. Розуміючи мій стан, мене тимчасово усунули від участі в усіх операціях, а здійснення другого вибуху, який був запланований на понеділок, доручили моєму напарникові. Мене ж, щоб я не зміг цьому перешкодити, вирішили просто ліквідувати.