Олександр Фельштинський - ФСБ підриває Росію

Твердження Здановича та Зубова не відповідали дійсності. За день по тому начальник ГУБОЗ МВС Росії Володимир Козлов повідомив, що «встановлено ряд осіб, причетних до цих терактів», і що йдеться про групу терористів, які мають зв’язки в столиці та сусідніх з Москвою регіонах і містах. Ні Чечню, ні навіть Дагестан Козлов не згадував. Зданович та Зубов займалися відвертою дезінформацією.

Висновки ФСБ не були переконливі, а дії силових відомств по затриманню злочинців виглядали анекдотично. На тлі античеченской істерії в Москві, через кілька днів після другого вибуху, працівники ФСБ та ГУБОЗ затримали двох підозрюваних у здійсненні московських терактів, причому їхні імена без побоювання зашкодити слідству були відразу ж публічно названі: вихідці з Грозного 32-річний Тимур Дахкільгов та його тесть, 40-річний Бекмарс Саунтієв.

Тимур Дахкільгов, інгуш, народився та жив у Чечні, в грозненському районі Трампарк. Перебрався до Москви. Був фарбувальником на комбінаті «Красный суконщик». 10 вересня, відразу після теракту на вулиці Гур’янова, до Дахкільгових заїхав Саунтієв, сказав, що всім треба їхати до відділення міліції Північне Бутово на перереєстрацію. В міліції Тимура Дахкільгова та його дружину Ліду сфотографували, зняли відбитки пальців, зробили змиви з долонь та відпустили. Незабаром після другого вибуху до Дахкільгових та Саунтієва заявились оперативники, сказали, що в Тимура Дахкільгова на руках сліди гексогена (адже він фарбувальник!) і заарештували. У Саунтієва гексогена на руках не було, тому в нього під ванною знайшли пістолет, а на на дверній ручці його квартири, щоправда ззовні, тобто на сходовій клітці, — сліди гексогена. Підозрюваних допитували три доби. Саунтієва потім відпустили, забувши про знайдений у нього пістолет. Тимура Дахкільгова відвезли на Петрівку, 38 і звинуватили у зберіганні вибухівки та в тероризмі. Весь цей час його показували по телебаченню як упійманого злочинця, а Рушайло навіть доповів про затримання терориста в Раді Федерації.

За словами Дахкільгова, з ним працювали троє слідчих, які йому не представлялися і навіть не зверталися один до одного на ім’я. Подумки він називав їх Старим, Рудим і Ввічливим. Останній отримав своє прізвисько за те, що жодного разу Дахкільгова не вдарив. Так минули три дні, після чого Дахкільгова перевели в СІЗО ФСБ Лефортово. Для ФСБ було вкрай важливо протримати Дахкільгова у в’язниці якомога довше, оскільки інгуш Дахкільгов був єдиною підставою для версії про «чеченський слід». Почалася внутрікамерна розробка Дахкільгова, про що той, зрозуміло, не знав. До камери посадили агента-внутрікамерника, який представився «авторитетним» кримінальником. Агент налаштував до себе інгуша, і той розповів про обставини своєї справи і про те, що до вибухів жодного стосунку не має. А ще через деякий час Дахкільгова відпустили. Експертиза змиву з його долонь підтвердила присутність гексана — розчинника, який використовується на комбінаті для очищення вовни. Гексогена на руках не було. «Чеченський слід» було втрачено. Але війна з Чечнею вже йшла повним ходом, тож Дахкільгов у в’язниці відсидів недаремно.

Коли 16 березня 2000 року керівництво ФСБ звітувало перед громадськістю про хід розслідування вересневих вибухів, один із журналістів поставив запитання заступникові начальника Слідчого управління ФСБ Миколі Георгійовичу Сапожкову: «Скажіть, будь ласка, чому Тимур Дахкільгов три місяці просидів у в’язниці як терорист?» Те, що відповів Сапожков, який уже кілька місяців займався розслідуванням терактів у складі групи з кількох десятків слідчих, засмутило журналістів, оскільки стало ясно, що слідство йде хибним шляхом:

«Можу пояснити. Проти нього були прямі свідчення тих осіб, які привезли цукор та вибухівку до Москви…

— Тобто вони називали його прізвище? — Ні, вони його… Йдеться про прямі свідчення — вони його впізнавали в обличчя як людину, яка брала участь у розвантаженні цих мішків. Отже, згодом, коли ми ретельніше… Ну, ви знаєте, що там гексоген на руках і, значить, інші деталі, які однозначно тоді давали підстави для роботи з ним як із підозрюваним. Згодом ми дуже старанно попрацювали в напрямку Дахкільгова. Довелося перевірити ще раз, пред’явити для упізнання вже в спокійній обстановці. І ми переконалися, що ті ознаки, за якими його пізнавали, вони для осіб слов’янської національності, що впізнають так званих кавказців, коли дали такі ось сумніви для тих, хто давав свідчення на нього, і ми шляхом ретельного дослідження, встановлення його алібі, дійшли висновку про те, що до цього злочину він не причетний. Це було розглянуто за участі працівників генеральної прокуратури. Вони погодилися з нашими доводами».