Ветхий Завет: Книга Йова (переклад Огієнка)

8А я б удавався до Бога, і на Бога б поклав свою справу,

9Він чинить велике та недослідиме, предивне, якому немає числа,

10бо Він дає дощ на поверхню землі, і на поля посилає Він воду,

11щоб поставить низьких на високе, і зміцнити спасіння засмучених.

12Він розвіює задуми хитрих, і не виконують плану їх руки,

13Він мудрих лукавством їх ловить, і рада крутійська марною стає,

14вдень знаходять вони темноту, а в полудень мацають, мов уночі!...

15І Він від меча урятовує бідного, а з міцної руки бідаря,

16і стається надія нужденному, і замкнула уста свої кривда!

17Тож блаженна людина, яку Бог картає, і ти не цурайсь Всемогутнього кари:

18Бо Він рану завдасть і перев'яже, Він ламає й вигоюють руки Його!

19В шістьох лихах спасає тебе, а в сімох не діткне тебе зло:

20Викупляє тебе Він від смерти за голоду, а в бою з рук меча.

21Як бич язика запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як прийде вона.

22З насилля та з голоду будеш сміятись, а земної звірини не бійся.

23Бо з камінням на полі є в тебе умова, і звір польовий примирився з тобою.

24І довідаєшся, що намет твій спокійний, і переглянеш домівку свою, і не знайдеш у ній недостатку.

25І довідаєшся, що численне насіння твоє, а нащадки твої як трава на землі!

26І в дозрілому віці до гробу ти зійдеш, як збіжжя доспіле ввіходить до клуні за часу свого!

27Отож, дослідили ми це й воно так, послухай цього, й зрозумій собі все!

Йов 6

1А Йов відповів та й сказав:

2Коли б смуток мій вірно був зважений, а з ним разом нещастя моє підняли на вазі,

3то тепер воно тяжче було б від морського піску, тому нерозважне слова мої кажуть!...

4Бо в мені Всемогутнього стріли, і їхня отрута п'є духа мого, страхи Божі шикуються в бій проти мене...

5Чи дикий осел над травою реве? Хіба реве віл, коли ясла повні?

6Чи без соли їдять несмачне, чи є смак у білкові яйця?

7Чого не хотіла торкнутись душа моя, все те стало мені за поживу в хворобі...

8О, коли б же збулося прохання моє, а моє сподівання дав Бог!

9О, коли б зволив Бог розчавити мене, простягнув Свою руку й мене поламав,

10то була б ще потіха мені, і скакав би я в немилосердному болі, бо я не зрікався слів Святого!...

11Яка сила моя, що надію я матиму? І який мій кінець, щоб продовжити життя моє це?

12Чи сила камінна то сила моя? Чи тіло моє мідяне?

13Чи не поміч для мене в мені, чи спасіння від мене відсунене?

14Для того, хто гине, товариш то ласка, хоча б опустив того страх Всемогутнього...

15Брати мої зраджують, мов той потік, мов річище потоків, минають вони,

16темніші від льоду вони, в них ховається сніг.

17Коли сонце їх гріє, вони висихають, у теплі гинуть з місця свого.

18Каравани дорогу свою відхиляють, уходять в пустиню й щезають.

19Каравани з Теми поглядають, походи з Шеви покладають надії на них.

20І засоромилися, що вони сподівались; до нього прийшли та й збентежились.

21Так і ви тепер стали ніщо, побачили страх і злякались!

22Чи я говорив коли: Дайте мені, а з маєтку свого дайте підкуп за мене,

23і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гнобителевих мене викупіть?

24Навчіть ви мене і я буду мовчати, а в чім я невмисне згрішив розтлумачте мені...

25Які гострі слова справедливі, та що то доводить догана від вас?

26Чи ви думаєте докоряти словами? Бо на вітер слова одчайдушного,

27і на сироту нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!...

28Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу перед вами неправди.

29Верніться ж, хай кривди не буде, і верніться, ще в тім моя правда!

30Хіба в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку, щоб розпізнати нещастя?

Йов 7

1Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

2Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

3так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

4Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

5Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

6А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

7Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

8Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

9Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

10не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

11Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі: