Фрэнсис Фицджеральд - Ніч лагідна

— Ніхто вже мені не допоможе. Я знав, що так буде. Я сам у всьому винен. І так щоразу, щоразу!

— Ви все ж таки скажіть, — щр сталося?

Він глянув на неї, немов зважуючи, чи варто казати. І похитав головою:

— Ні. Ви ще надто молоді, ви не знаєте, що таке муки кохання. Які це страждання, який біль. Краще нечула молодість, ніж оце. Зі мною це не вперше, але такого ще не було — щоб отак несподівано, мов грім з ясного неба...

Швидко розвиднювалося, і Розмері побачила раптом, яке в нього бридке обличчя. Ні поглядом, ні порухом вона не виказала своєї раптової відрази, але Кампіон, видно, щось відчув і поспішив перемінити розмову:

— Десь тут поблизу Ейб Норт.

— Як, адже він мешкає в Дайверів!

— Але він приїхав. Невже ви не знаєте, що сталося? На третьому поверсі з грюкотом розчинилися віконниці і типово англійський голос гримнув, карбуючи кожне слово:

— Дуже прошу припинити балачки!

Розмері й Кампіон слухняно зійшли вниз і сіли на лаві при доріжці на пляж.

— То ви й справді нічого не знаєте? Любонько, сталося неймовірне... — Він аж повеселішав, наперед смакуючи враження, яке справить його новина. — І то так несподівано, так нагло! Ах, недаремно я уникаю неврівноважених людей — мої нерви їх просто не витримують...

Він переможно дивився на неї. Ох і здивується ж вона!

— Любонько, — урочисто виголосив він, поклавши руку їй на стегно й весь нахиляючись до неї, показуючи, що це не випадковий жест — він почувався тепер цілком упевнено. — Має відбутися дуель.

— Що-о?

— Дуель на... Ми поки що не знаємо, на чому.

— Але між ким?

— Зараз я вам усе розповім. — Він голосно зітхнув і повів далі таким тоном, наче все це сталося з її вини, але він — бог із нею — не збирається її звинувачувати. — Ви ж їхали в іншій машині. Вважайте, що вам пощастило, — мені це коштувало щонайменше двох років життя. І, головне, все сталося так швидко, так несподівано!

— Що ж усе-таки сталося?

— Не знаю навіть, як це почалося. Вона раптом заговорила...

— Хто — вона?

— Вайолет Маккіско, — він притишив голос, наче хтось їх підслуховував. — Але про Дайверів — нічичирк, бо він погрожував голову відірвати кожному, хто бодай словом прохопиться про них.

— Хто погрожував?

— Томмі Барбан. Тож я вам нічого не казав, домовились? І ми так і не дізналися, що хотіла розповісти Вайолет, бо він весь час перебивав її, а потім втрутився Маккіско, і от тепер маємо дуель. Сьогодні вранці — о п’ятій. Через годину. — Він скрушно зітхнув, згадавши про власне лихо. — Ах, краще б це випало мені. Краще б мене вбили на дуелі, бо мені все одно життя не миле. — Він замовк і розпачливо захитався з боку в бік.

Вгорі знову грюкнули залізні віконниці, і той самий англійський голос проказав:

— Послухайте, ви скінчите, нарешті?

З готелю саме вийшов Ейб Норт, якось розгублено огледівся довкола й побачив Кампіона та Розмері на білому тлі неба над морем. Розмері застережливо хитнула головою, перше ніж він встиг заговорити, і вони перейшли до лави трохи далі. Розмері помітила, що Ейб не зовсім тверезий.

— А ви чого не спите? — спитав він.

— Вже виспалася. — Вона ледве не засміялася, згадавши про голос із третього поверху.

— Соловейко спати не дає? — спитав Ейб і сам же відповів: —Атож, соловейко не дає. Цей член гуртка умільців уже, мабуть, розповів вам, що сталося?

Кампіон з гідністю відповів:

— Я знаю тільки те, щалув на власні вуха.

Він підвівся й швидко пішов геть. Ейб присів поряд з Розмері.

— Навіщо ви його образили?

— Хіба? — здивувався Ейб. — Він тут цілу ніч рюмсає, набрид.

— Може, його спіткало якесь лихо.

— Може.

— А що це за історія з дуеллю? Хто з ким буде битися? Коли ми обганяли їхню машину, мені здалося, що у них там діється щось дивне. Але невже це правда?

— Це, звісно, казна-що, і все-таки — правда.

X

— Все почалося, власне, саме тоді, коли машина Ерла Брейді минула «ізотту» Дайверів, що зупинилася край дороги. — Густа досвітня тиша всотувала в себе спокійний Ейбів голос. — Вайолет Маккіско хотіла розповісти місіс Абрамс щось про Дайверів — вона в них на другому поверсі побачила щось таке, що страшенно вразило її. А Томмі, знаєте, за Дайверів горло перегризе. Ніколь таки жінка незвичайна, і дехто її обожнює — на здоров’я, — але важливіше те, що подружжя Дайверів — саме подружжя — важить надто багато для їхніх друзів, дехто навіть не усвідомлює, як багато. Звісно, при такому ставленні щось втрачається, іноді почуваєшся з ними так, наче ти в театрі спостерігаєш чарівний балетний дует — саме так, як у театрі; але насправді тут усе куди складніше, сторонній людині цього не зрозуміти. Хоч би як там було, Томмі — один із тих, хто через Діка зблизився й з Ніколь, і коли місіс Маккіско почала плескати язиком, він її присадив, сказавши: