Джордж Оруэлл - 1984

“Ви зробили це!” – схлипуючи проревів Вінстон – “Ви звели мене до цього стану.”

“Ні, Вінстоне, ти сам себе звів до цього. Це те на що ти щиро погодився коли ти спрямував себе супроти Партії. Це усе містилося у тій першій дії. Нічого ж не трапилося чого б ти не передбачав.”

Він спинився,а потім продовжив:

“Ми били тебе, Вінстоне. Ми ламали тебе. Ти ж бачив на що схоже твоє тіло. Твій розум у такому самому стані. Я не думаю, що в тобі могло лишитися ще хоч трохи почуття власної гідності. Тебе били, шмагали, чинили над тобою наругу, ти волав від болю, ти катався по підлозі у своїх власних крові та блювоті. Ти скиглив про пощаду, ти зрадив усіх і усе. Чи ти в змозі знайти і пригадати хоч одну якусь деградацію яка б не трапилася з тобою?”

Вінстон припинив ридати, проте сльози все ще сочилися крізь його очі. Він поглянув на О’Брайєна.

“Я не зрадив Джулію,” – відповів він.

О’Брайєн задумливо поглянув донизу на нього. “Ні,” – сказав він – “ні, це цілковита правда. Ти не зрадив Джулію.”

Те особливе й особисте благоговіння перед О’Брайєном, яке здавалося ніщо не здатне знищити, вкрай сповнило серце Вінстона знову. Як інтелігентно, подумав він, як же ж інтелігентно! О’Брайєн ніколи не помилявся у розумінні того, що сказати йому. Будь-хто інший на цій планеті міг відповісти відразу ж, що він ЗРАДИВ Джулію. Адже хіба було хоч щось, чого вони не видлубали з нього під тортурами? Він розповів їм геть усе що він знав про неї, її звички, її характер, її минуле життя; він зізнавався у найбільш дрібних та тривіальних подробицях у всьому що відбувалося під час їх зустрічей, в усьому що він казав їй і вона йому, про їх їжу з чорного ринку, про їх перелюбство, про їх туманні плани супроти Партії – про геть усе. А проте , у тому сенсі у якому він сприймав цей світ, він не зрадив її. Він не припиняв кохати її; його почуття до неї лишалися тими самими. О’Брайєн бачив що він мав на увазі без жодної потреби у поясненні.

“Скажи мені,” – сказав він – “Як скоро вони мене пристрелять?”

“Може минути дуже багато часу,” – відповів О’Брайєн – “Адже ти це дуже складний випадок. Але не втрачай надію. Усі виліковуються раніше чи пізніше. А наприкінці ми пристрелимо тебе.”

Глава 4

Йому стало вже набагато краще. Він товстішав та ставав сильнішим кожного дня, якщо це доречно казати про дні.

Те біле світло і той дзижчачий звук були тими самими як і завжди, але ця камера була трохи більш зручною ніж ті інші у яких він перебував раніше. Там були подушка та матрац на його нарах і табурет аби сидіти на ньому. Вони надавали йому ванну, і вони досить часто дозволяли йому мити себе у жерстяному тазі. Вони навіть надавали йому теплу воду для миття. Вони дали йому нову спідню білизну і чистий комплект спецодягу. Вони перев’язали його варикозну виразку із заспокійливою маззю. Вони прибрали рештки його зубів і надали йому новий комплект зубних протезів.

Певно минули тижні або місяці. Зараз це стало можливим зберігати лік збіглого часу, якщо він відчував хоч якийсь інтерес чинити так,відтоді як він почав отримувати їжу яка з’являлася протягом регулярних проміжків часу. Він отримував, він дійшов такого висновку, три порції їжі протягом двадцяти чотирьох годин; іноді він тьмяно гадав чи отримував він її вночі або вдень. Ця їжа була навдивовижу доброю, зі м’ясом у кожній третій порції. Одного разу там була навіть пачка сигарет. Він не мав сірників, але той ніколи нерозмовляючий охоронець який приносив йому їжу міг дати йому прикурити. Першого разу коли він намагався курити йому стало зле,але він завзято продовжив, і розтягнув цю пачку на дуже тривалий час, викурюючи півсигарети опісля кожного прийому їжі.

Вони дали йому білу грифельну дошку з недогризком олівця прив’язаним до її куточка. Попервах він не користувався цим. Навіть коли він перебував у стані бадьорості він був цілковито заціпенілий. Досить часто він міг просто лежати від одного прийому їжі до іншого майже незворушно, іноді засинаючи, іноді у стані бадьорості у тьмяних мріяннях у яких було забагато клопоту аби відкривати свої очі. Він давно вже звик спати із сильним, різким світлом на своєму обличчі. Це здавалося не створює жодної різниці, окрім того що його сни були більш зв’язними та розбірливими. Він мав величезну кількість снів за увесь цей час, і це були завжди щасливі сни. Він був у своїй Золотій Країні, або він сидів посеред величезних та прекрасних, осяяних сонцем руїн зі своєю матір’ю, з Джулією, з О’Брайєном – не роблячи нічого, лише сидячи на сонечку та розмовляючи про різні лагідні речі. Такі думки, які він мав коли він прокидався, були переважно про його сни. Він здавалося втратив ту силу розумової натуги, оскільки зараз дану спонуку болем було усунуто. Він не нудьгував, він не мав жодного бажання до розмов або до відволікання власної уваги. Лише бути на самоті, не бути битим або допитуваним, мати вдосталь їжі і бути скрізь чистим – ось й усе що було потрібно для цілковитого вдоволення.