Unknown - Book.indd

змінити, зрештою, все своє життя. А я цього не хочу.

Ви вже зрозуміли, що я – письменник. Для того, щоб одразу за-

цікавити читача, я придумав вбивство, але воно потягнуло за собою

ще одне, а потім на мене мала звалитися ціла купа пригод. А журнал

«Кур’єр Кривбасу» замовив мені оповідання, а не детективний роман.

Тому я маю вже зупинитися. І зупиняюся – крапка.

Варшава, 2010

16

СХОВОК ПІД ВУЛИЧНИМ ЛІХТАРЕМ

«Запам’ятай, добре запам’ятай, серце: повертаєш на Ботанічну ву-

лицю, проходиш рівно вісімдесят кроків, там між стовпом вуличного

ліхтаря і бруківкою знаходиш щілину. Це і буде наш сховок».

***

Зимові вечори закінчуються швидко, як шоколадні цукерки в

коробці. Починається ніч, западає темінь, яка стає ще темнішою на

фоні білого снігу. У такі вечори добре сидіти перед вікном біля теплої

батареї й читати. Або писати. Чи просто сидіти.

Софія Володимирівна сиділа біля вікна й читала. У кімнаті, як і на

вулиці, панував напівморок, і тільки навколо стола, вкритого жовтою

цератою, простір був теплішим, принаймні здавався таким, освіт-

лений старомодною настільною лампою. Старенька пані, котрій на

вигляд можна було дати років так 70-75, схилилася над пожовкли-

ми сторінками якоїсь товстої книги. Її сиві брови під окулярами раз

у раз то підводилися в подиві, то завмирали від очікування якоїсь

страшної речі. Старенька щокілька речень забирала з чола пасмо не-

слухняного волосся, відсьорбувала чаю з горнятка, і рука намацувала

на столі печиво.

Події в книзі розгорталися настільки драматично, що Софія Воло-

димирівна на якийсь час навіть забула про те, що хотіла випити чаю,

17

так і застигла: серед м’яких сутінків кімнати, біля вікна, за столом з

товстезною книжкою в одній руці й горнятком чаю в іншій. З усього

видно, що в книзі відбувалося щось направду вирішальне, вирішу-

валася чиясь доля чи навіть хід історії. Раптом на вулиці запалили

ліхтарі і від спалаху за вікном стара скрикнула та випустила чашку з

рук. Довелося відкласти книжку і почовгати до ванної кімнати за ган-

чіркою, щоб прибрати. Слава Богу, хоч чашка не розбилася, а тільки

відкотилася під стіл.

Нашвидкуруч закінчивши з цими недоречними клопотами, Софія

Володимирівна знову всілася в своє глибоке крісло і – перед тим, як

повернутися до книжки – на якусь мить зиркнула у вікно. Через за-

пітнілу шибу було видно тільки ліхтар, навколо якого вгорі, як на-

бридлива комашня, літали сніжинки, і вузьку вуличку, будинки й

паркани якої при цьому освітленні скидалися більше на театральні

декорації, ніж на щось справжнє. Раптом під ліхтарем щось завору-

шилося. Софія Володимирівна аж рота відкрила від несподіванки,

зняла окуляри з носа й протерла своєю хусткою. Потім придивила-

ся зосередженіше і таки побачила, що під ліхтарем навпроти її вікна

вовтузиться якась чорна фігура.

Ще навіть перший здогад не майнув у голові бабці, як фігура під-

велася, обтрусила сніг з колін, і швидким кроком пішла в темряву

і снігову заметіль, весь час скрадливо озираючись. Незважаючи на

морок, все ж було очевидно, що це чоловік. Середнього зросту і, на-

певно, середніх років, бо волосся ще не сиве. Але чому він ходить без

шапки в такий холод? Чому так скрадливо озирався? І що, власне, він

шукав під ліхтарем? Дивно якось...

Втім, може він шнурівки зав’язував. Пані Софія зручніше вмос-

тилися в кріслі і знову взялася за свою книгу. Проте думка про за-

гадкового чоловіка все не давала їй спокою, кружляла довкола літер

на сторінках, чіплялася за коми і підстрибувала на крапках. Раз у раз

старенька відводила погляд і вдивлялася у вікно невидячими очима,

думаючи про щось своє. І тут сталося неймовірне – з темряви сто-

рожко вийшла струнка жіноча фігура, закутана в пальто і в неймо-

вірної дожини шалик; довге каштанове волосся жінки перепліталося

і розліталося від кожного кроку, хай навіть обережного, змішувалося

зі сніжинками і темним повітрям, ховало обличчя.

18Софія Володимирівна, як в найкращі свої роки, стрімко підвелася

з крісла й притиснулася до вікна, намагаючись у тій липкій темряві

розгледіти ту пекельну таємницю і драму, котра розігрувалася просто

за її вікном, немов якась різдвяна історія. Невідома жінка тим часом

присіла біля ліхтаря, оглянулася навколо і швидко встромила руку

в те місце, де сталева труба мала ввійти в землю. Пововтузившись