Unknown - Book.indd

Сумнівів не було, я все роблю правильно. Випивши для сміливості

склянку віскі, я одягнув свої найнепримітніші темні речі, і вийшов

на вулицю. За тридцять хвилин я вже стояв перед гуртожитком ді-

вчини.

Закралися сутінки. Я вклав у телефон зазделегідь куплену нову

сім-карту – аби не «світити» свій номер – і подзвонив Каті.

– Катю, привіт! Ти мене не знаєш, але я маю з тобою зустрітися.

Мене звуть ...ууу.. Іваном, я твій далекий родич. Справа в тому, що я

виїжджаю за кордон і хотів би тобі залишити свою квартиру в Ужго-

роді, аби ти за нею доглядала, але я вже років двадцять посварений

з твоїми батьками і тому не міг домовитися про це з ними. Я зараз

під гуртожитком, вийди, будь ласка, і познайомимося. – сказав я в

слухавку.

– Ого, я думала, що таке тільки в фільмах чи книжках буває! – роз-

гублено відповіла дівчина. – Зараз буду.

Людей на набережній не було зовсім, раз на кілька хвилин мостом

проїжджали автомобілі, але світло їх фар не зачіпало моєї фігури, ві-

кна студентського гуртожитку світилися – і це добре, адже зі світлої

кімнати не буде видно того, що діється на темному подвір’ї.

Через кілька хвилин вийшла Катя, я озвався до неї і підсвітив до-

ріжку своїм мобільним телефоном. Вона зніяковіло підійшла і спи-

тала:

– Може, зайдете? Я вас чаєм пригощу!

– Не треба, дитинко. Я твій троюрідний дядько, ми з тобою ніколи

не бачилися. Давай я тебе обійму...

14Хвильку завагавшись, Катя підійшла до мене, обійняла, і в ту мить,

коли обійми, наче міраж, мали зникнути, я швидко витягнув з кишені

свій швейцарський ніж і одним різким ударом вштрикнув його в сер-

це моїй королеві. Вона помирала всього кілька секунд – не встигла ні

скрикнути, ні промовити жодного слова, лише легкий трем пройшов

крізь її тіло й душа вилетіла в неозорі простори Всесвіту. Добре, що

було темно, і я не бачив її очей. Я не впевнений, що зміг би витримати

такий смертельний погляд.

Я відніс її легеньке тіло під міст і акуратно, майже ніжно, поклав

його там. Залишався ще один «нюанс». Володя, її односільчанин і

друг. Той самий, котрого я розпитував сьогодні вранці в студентсько-

му буфеті хімфаку. Мало того, що він всім міг розпатякати про нашу

зустріч, він міг ще й детально описати мою зовнішність.

Я повернувся до тіла Каті, попорпався в її кишенях, і в задній ки-

шені джинсів знайшов мобільний телефон. У ньому знайшов номер

аж двох Володь, але добре, що телефон мав фотокамеру, і обидва кон-

такти мали фото. Вибравши «свого» Володю, я написав йому таке

повідомлення з телефону Каті: «Привіт. Вийди, будь ласка, до мосту

перед гуртожитком, я хочу з тобою поговорити. Але нікому не кажи

– розмова таємна. Чекаю. Катя».

Хлопець вийшов з дверей гуртожитку рівно через дванадцять хви-

лин. Видно було, що він напідпитку. Ще на східцях запалив собі си-

гарету. З ним я вовтузитися не збирався, тому як тільки він увійшов

у темінь між дерев я зразковим, мабуть, ударом ножа повалив його

на землю і сам впав на нього. Хлопець ще дихав. Живих свідків за-

лишати я не збирався, тому завдав контрольного удару ножем в ді-

лянку серця і за якусь хвилину справу було вирішено. Відтягнув – бо

нести було важко – його тіло під міст і залишив неподалік від Каті.

Спустився до річки і вимив свій ніж, бо викидати його не хотілося

– швейцарський, як-не-як, та й на риболовлі ще не раз згодиться.

Вийшов на вулицю і попрямував додому. Вдома випив віскі, по-

курив і пішов до душу. Потім сів за столом і знову запалив цигарку,

почав розмірковувати. Отже, на моїй совісті вже два трупи. І це ще не

все. Адже ясно, що цей Володя як мінімум розказав про нашу розмо-

ву своїм співмешканцям по кімнаті, а це ще три особи, котрих треба

прибрати. Плюс Таня – офіціантка з «Венеції», бо вона могла поміти-

15

ти як я маніакально спостерігав за дівчатами в той вечір. Плюс так-

сист, який бачив, що я відмовився від машини одразу після того, як

дівчата вийшли з ресторації. Всього п’ять осіб. Крім того, друзі Каті

й Володі зараз піднімуть галас, міліція одразу знайде тіла біля гурто-

житку, а за якийсь короткий час підозра безсумнівно впаде на мене

і мене почнуть шукати. Доведеться рятуватися втечею, вбивати пе-

реслідувачів, переховуватися, грабувати магазини й людей для того,

щоб прохарчуватися, доведеться змінити зовнішність і купу іншого,