Unknown - Book.indd

був суцільна ніжність. Пішов до бару за випивкою, присів за стійку,

розговорився з офіціанткою, і пив, пив, пив, і так минуло дві годи-

ни, я сміявся й курив, підспівував музиці з колонок, замовляв собі й

їй подвійні, зовсім забув про тебе. Ти сиділа й на все це дивилася, і

в якийсь момент це тебе вкурвило, ти відповіла на дебільні підмор-

гування дебільного телепня із сусіднього столика, він, дебіл, пере-

сів, замовляв тобі дрінки, а в цей час я розповідав офіціантці якісь

безкінечні й тільки мені смішні історії, пив з нею, перешіптувався,

сміявся й курив.

Коли через дві години я згадав з ким я тут і повернув голову, ти

вже сиділа в нього на колінах, і мені захотілося розбити всі стільці

бару об його дурнувату голову, я спалахнув, я замовив випивку, я

поцілував офіціантку (як її звуть?). Я вирішив мстити, завдати тобі

болю, так, ніби це не я першим почав цю гру у взаємні образи. Кра-

ще б я розтовк йому ту дебільну довбешку, але ні, ні, я взяв її за руку

(як її звуть?) і вийшов з бару, і ми поїхали до неї, і це було жахливо,

я пив і пив, аби забутися, а ти сиділа мені перед очима в нього на

колінах і я виходив на її балкон курити, і цілував її, і ми пили про-

сто з пляшки, і я трахнув її, це було жахливо, я себе ненавидів, і

провалився в сон.

Виліз зі сну, наче з-під важкої колоди, яка мене притиснула й не

давала дихати, під ранок, вона спала, вона була жахливою, я був

жахливий, я себе ненавидів, я тихо вийшов і взяв таксі до готелю. Я

хотів приплентатися в сльозах і на колінах просити прощення, але

в номері ти була не сама, ти була не сама, ти була не сама, ти була з

цим дебілом, він був у тобі, він був у нашому ліжку, і я накинувся на

вас, і нарешті зацідив йому нічним світильником по голові, стягнув

з тебе, викинув з номеру, і він пішов, одягаючись і лаючись в кори-

дорі, а я був жахливий, і все це був фільм, фільм жахів, ти кричала,

плакала, але я вже не мав сили, ти гамселила мене кулаками в груди,

кричала, і я казав тобі у відповідь найгірші слова, і ти плакала, я

вдарив тебе, ти впала і плакала, а кров юшила тобі з носа, і було так

жахливо, як ще ніколи не було.

6

2

Зранку ти встала, спакувала речі й поїхала кудись, нічого не ска-

завши. Чесно кажучи, говорити з тобою я теж зовсім не хотів, я про-

кинувся, згадав все і мені стало гидко лежати в цьому ліжку після

того що ти в ньому робила. Ти зникла. Керівник нашої групи сказав,

що ти відмовилася подорожувати далі й поїхала кудись сама, я теж

забив на тур, продовжив собі готель на два дні і залишився тут, на

півдні Італії.

Так я не пив ніколи. Тобто ні, я пив так часто, але ніколи мені за

це не було так соромно. Я сидів перед дзеркалом, пив, дивився на

себе і плакав. Щоранку, коли приходила покоївка й спочатку тихо

стукала в двері, я думав, що це ти, і мої зіниці розливалися в очах,

як весняні річки, я не тямив себе і відчиняв, але там стояла все та

ж опецькувата стара італійка з візочком для прибирання, я грюкав

дверима перед її носом так, ніби це вона винна у всіх моїх пробле-

мах.Я починав пити зранку і пив весь день, продовжував вночі на

дискотеках, мені хотілося вже ніколи не розплющувати очі, не про-

кидатися, я пив за це і за всіх присутніх, я пив за бармена, за Італію,

за своє гівняне життя, за ранок. Я знюхався з безкінечною каваль-

кадою повій, дівок, я натягував їх у туалеті клубу, ми нюхали кокаїн

і трахалися, вони робили мені мінет у парку і в цей час підходили

бомжі й стріляли в мене сигарети, а мені було смішно, бо великий

корабель мого життя йшов на дно.

Минув тиждень, щось треба було робити. Я прокинувся зранку,

знайшов недопиту пляшку червоного вина у ванні, випив, покурив,

розбудив якусь чувіху в своєму ліжку і попросив її звільнити мій

життєвий простір, поголився, помився, висрався і довзолив наре-

шті покоївці зробити свою справу, розчистити авгієві стайні мого

номеру. Нормально поснідав, випив кави, купив свіжу газету і аж

тоді до мене дійшло, що я в Італії. Попросив хлопчину рецепцію

знайти мені рейс до Києва, пішов пакувати речі. Мій літак мав бути

ввечері, я ще встиг пообідати і не пив нічого, крім кави й коли, в

аеропорту купив собі магнітик «Італія», але мені не соромно, я й так

повний телепень.

7

3

Вся ця історія не має сенсу, ви маєте рацію.

Я повернувся до Києва і пробував дзвонити їй ще з летовища. Вона