Unknown - Book.indd

дядя Вася (царство йому небесне!) озвався до малого:

– Слухай, козаче, сигарету маєш?

– Ні, я кинув – по-діловому відповів Толя Майданський, сплюнув

і засунув руки в кишені брюк.

Зауважимо лише, що тоді він вчився в першому класі і про факт

кидання курити аж зовсім не збрехав. Толік одразу припав до душі

електрику, тому він і попросив малого збігати за пляшкою самогонки.

До честі Хуана Карлоса він не відмовив, бо, як я вже говорив, змалку

був винятково благородною людиною, котра завжди приходить на

поміч у важку хвилину.

Толя збігав за пляшкою, купив її у баби Соні, а на зворотній до-

58

розі вирішив спробувати що ж він несе і зробив кілька ковтків. На-

пій йому не дуже сподобався, але ніхто й не казав, що буде легко,

зметикував наш герой. Дядя Вася нетерпляче чекав на Толіка і не-

ймовірно зрадів не тільки пляшці, а й самому малому. Ймовірно, що

досвідчений погляд старого електрика вже тоді, у зовсім юному віці,

розпізнав неабиякі інтелектуальні здібності Хуана Карлоса, його рі-

шучість і благородство. Хай там як, а дядя Вася налив і Толіку. Я вже

згадував, що мій друг Майданський ніколи не відмовить людині в

біді, а надто коли вона хоче випити. Отож, розпили електрик і пер-

шокласник пляшку і пішли, зрозуміло, поспати в школу, була там

якась комірка в дяді Васі. Перед тим як заснути обоє викурили по

сигареті, сп’яну Толік не втримався і таки повернувся до шкідливої

звички.

Знайшли їх зранку в тій же комірці. Як з’ясував директор, вночі

дядя Вася ще двічі бігав за пляшкою і цигарками. Біля наших героїв

валялася розбита об стіну гітара, на якій, вочевидь, вночі гралося,

банка з-під маринованих огірків, розірвана навпіл карта світу і ко-

лода карт. Толік потім розповідав, що вони поділили собі з електри-

ком світ на дві частини і почали грати на нього в карти, малий, ясна

річ, все продув – всі материки і океани, навіть частину льодовика,

тому й розбив гітару. А ціле село весь день і всю ніч пробуло без

електрики.

Підсумком цієї історії було те, що дядю Васю погнали з роботи,

Толю ще на рік залишили в першому класі, а його батьків змусили

купити школі нову карту світу. Зранена ніжна дитяча душа дона Ху-

ана Карлоса, тоді ще Толі Майданського винесла з цієї історії глибо-

ку мораль, котру він потім першим пунктом записав у свою програ-

му, балотуючись до Верховної Ради: «Електрифікація гірських сіл

– наше першочергове завдання!».

3. АВАНТЮРИ

Дивно називати цей розділ словом «авантюри», бо авантюрами

подібні історії назвати важко. Взагалі важко пов’язувати слово «аван-

тюра» з настільки благородною і принциповою людиною, яким є мій

59

друг Толя Майданський, він же Інокентій Нерозлийаніграма, Голий

Вася, водій бронепотяга і славнозвісний ідальго Хуан Карлос, кубин-

ський революціонер і український мачо.

Постулат щодо авантюр у мого друга звучав так: «Так ми Україну

не побудуємо!». Суть месиджу зводилася до того, аби викликати у

співрозмовника почуття провини і змусити його піддатися на якісь

вмовляння.

Одного разу йому вдалося так ошукати навіть мене. Перед тим ви-

пивали разом. Тиждень. З принципу. І от нарешті розійшлися, я спав

вдома, а Толік подзвонив і питає: «Андрюха, ти що, спиш? Так ми

Україну не побудуємо!». Не знаю як ви б повелися в тій ситуації, але

я відчув особливий, палючий сором за свій стан і за свою тотальну

бездіяльність у нагальній справі будування нашої молодої держави.

Хуан Карлос дав мені обдумати справжній гігантський масштаб моєї

провини і, наче священик, промовив у слухавку: «Але ти ще не зо-

всім втрачена людина, в тебе ще є шанс. І ти можеш присвятити свої

найкращі поривання, свій розум, сили, вміння і навички благород-

ній і патріотичний справі побудови нашої Батьківщини. Скажу тобі

більше – саме в цей момент вона потребує твого запалу, твоєї профе-

сійності, скрупульозності і досвідченості. Сьогодні, як ніколи, наша

держава прагне консолідації зусиль во благо народу, в ім’я демокра-

тичних цінностей і незворотніх реформ. Нині або ніколи! Маємо ви-

нести рішення і засукати рукави до праці! Хай живе вільна людина!

Хай демократія розвивається! Автономію університетам! Свободу

політв’язням! Бюрократів і даішників – геть! За Україну! За її волю!

Андрюха, твій час настав! Вперед!». За час його промови я встиг двічі