Unknown - Book.indd

тість тривала якихось півгодини, бо Чехов всередині веселився, спі-

вав і танцював, тож його настрій невдовзі передався й мені. Під вечір

Антон Павлович попросив собі коньяку. Я випив три чарочки конья-

ку і письменник, який мав не цілих десять сантиметрів зросту, до-

бряче захмелів. Він закурив сигарету, сказав, що життя – прекрасна

штука, і попросив погасити світло – мовляв, хоче поспати. Так що й

самі бачите, що я любив свого маленького друга і намагався зробити

його життя комфортним і повним задоволення.

Так минув майже рік. Я настільки звикся з тим, що всередині

мене хтось живе, що й уявити собі не міг, що можна якось бути й без

Чехова. Зрештою, думаю, що йому теж було досить зручно в мені:

я проковтнув іграшковий стіл і ліжко, стілець, він все це видобув зі

шлунку й обладнав помешкання всередині мене. На жаль, не існува-

ло таких маленьких книг, які б він міг читати, і люди ще не винайшли

– напевно, думають, що немає для кого – такого мініатюрного теле-

візора, який би міг дивитися Чехов, що живе всередині мене. Аби хоч

якось зарадити нудному життю Антона Павловича, я щонеділі пив

коньяк і принаймні раз на місяць відшуковував на форумах в інтер-

48

неті якісь капосні думки про Пушкіна, що неабияк тішили Чехова,

який раз у раз за особливо злим коментарем вигукував: «Є ще мудрі

люди з хорошим смаком, є!». Такі коментарі, думаю, залишали учні,

котрі за твори цього російського класика отримували погані оцін-

ки. Ніде правди діти, часом Чехов просив почитати йому коментарі й

про його творчість, що тільки підкреслює його вроджену інтелігент-

ність і такт.

Одного разу я перелякався майже до смерті, бо думав, що мою

таємницю викриють і заберуть від мене Чехова. Це трапилося під

час медогляду в військкоматі. Раптом виявилося, що в моїй медич-

ній картці чомусь бракує рентгенівського знімка і мене повели на

цю процедури. Тільки я знаю, що я пережив за ті п’ять хвилин, поки

мені робили знімок. Добре, що я не посивів. Ви тільки уявіть що б

про мене подумали інші, якби дізналися, що в мені весь цей час жив

Чехов? Словом, я покрився холодним потом, серце мені билося, як

навіжене, і навіть Чехов всередині мене наче застиг. Коли принесли

готовий знімок, то ніякого Чехова на ньому видно не було, тільки

контури стола й ліжка, яке я проковтнув для Антона Павловича, але

лікарі сказали, що це тільки плями світла, бо апарат в них вже старий

і часом трохи псує знімок. Щастю моєму не було меж.

Пам’ятаю й інше, не надто приємне. Свого часу до Чехова при-

йшла таємнича гостя. Так, ви правильно зрозуміли: не до мене, а до

Чехова. Я саме чистив картоплю на кухні й дивився телевізійні но-

вини, коли почув, що Антон Павлович з кимось говорить медовим

голосом. Я прислухався й зрозумів, що всередині мене двоє людей

– Чехов і якась дамочка. Це вже було занадто. З таким успіхом через

місяць в мені може жити ціле місто! Трохи повагавшись – влаштува-

ти письменнику скандал чи ні, я все ж вирішив надати йому право

на особисте життя. Хоча сам я, відколи в мені завівся Чехов, ніяких

стосунків не заводив і навіть про це не думав: по-перше, мені було

б незручно перед шановним письменником; по-друге, в хвилини

інтимної близькості, я впевнений, Чехов вигукував би якісь непри-

стойності й сміявся б, бо такий дошкульний вже мав характер, а мені

це було б неприємно; по-третє, і це чи не найголовніше, Антон Пав-

лович кепкував би й з моєї обраниці, коментував би її зовнішність,

манеру говорити і вдягатися, інтелектуальний рівень і – sic! – мої

49

компліменти, чим напевно підірвав би мою віру в себе. Тож я собі

такого не дозволяв і навіть не думав про це. Тим часом Чехов з дамоч-

кою від розмов про погоду і про мене (так, про мене!) перейшли до

поцілунків. Варто згадати, що дама була в туфлях на шпильці, кожен

її крок віддавав в мені ніби розрядом струму, тому я втішився, коли

Чехов впорався нарешті з її сукнею і повалив на ліжко. Далі я, аби не

підслуховувати (підглядати я, ясна річ, не міг, та й не хотів) натягнув

на вуха навушники і на всю гучність увімкнув музику. Через дві го-

дини дама зникла.

Переївшись морозивом спекотного літнього дня, я ненавмисне за-

студив Чехова. З простої нежиті й кашлю розпочався бронхіт, а по-

тім і запалення легенів. Ситуація була драматичною, бо письменник

і справді міг померти. Я, натомість, не міг дати собі раду з питанням