Andriy - Unknown

До класу вбігла шкільна медсестра у супроводі п’яти вчителів — трьох жінок і двох чоловіків.

— Господи, нарешті її хтось збив з ніг! — вишкірився один чоловік. — Вітаю вас, міс Гані!

— Хто на неї вилив воду? — запитала медсестра.

— Я, — гордо визнав Найджел.

— Молодець, — похвалив його інший учитель. — Може, принести ще?

— Перестаньте, — звеліла медсестра. — Треба занести її в ізолятор.

П’ятеро вчителів і медсестра ледве спромоглися підняти цю гігантську жінку і, хитаючись, винесли її з класу.

Міс Гані сказала учням:

— Ідіть усі надвір і розвійтеся перед наступним уроком.

А тоді підійшла до дошки й старанно витерла все, написане там крейдою.

Діти почали виходити з класу. Матильда подалась було за ними, та коли проминала міс Гані, зупинилася на мить і її мерехтливі очі зустрілися з очима вчительки. Міс Гані підбігла до неї, міцно пригорнула й поцілувала.

Невдовзі, ще того самого дня, розповзлися чутки про те, що директорка очуняла й пішла додому зі стисненими губами й бліда.

Наступного ранку вона в школі так і не з’явилася. На обідній перерві її заступник, пан Трілбі, зателефонував до неї додому, щоб довідатися, чи вона, бува, не занедужала. Ніхто йому не відповів.

Після уроків пан Трілбі вирішив детальніше все з’ясувати й пішов на край села, де мешкала пані Транчбул. Її симпатичний особнячок з червоної цегли, відомий під назвою «Червоний дім», зачаївся в лісі за горбами.

Учитель подзвонив у двері. Жодної відповіді. Голосно постукав. Жодної відповіді.

Гукнув:

— Чи є хтось вдома? Жодної відповіді.

Він штовхнув двері й виявив, на превеликий свій подив, що вони незамкнені. Зайшов у дім.

У будинку стояла тиша й нікого не було, хоч усі меблі залишалися на місці. Пан Трілбі піднявся по сходах до головної спальні. Там теж усе було начебто нормально — поки він не почав висувати шухляди й зазирати в шафи. Ніде не було ніякого одягу, білизни чи взуття. Усе щезло.

«Вона накивала п’ятами», — подумав пан Трілбі й подався назад, щоб повідомити шкільних управителів про зникнення директорки.

Минув ще один день, і міс Гані зранку отримала рекомендованого листа з місцевої адвокатської контори, в якому йшлося про те, що несподівано й загадково знайшовся заповіт її покійного батька, доктора Гані. За цим документом міс Гані після смерті її батька була законною власницею нерухомості на краю села, відомої під назвою «Червоний дім», де досі мешкала пані Агата Транчбул. У заповіті також зазначалося, що всі батькові заощадження, які, на щастя, й досі надійно зберігалися в банку, теж належать дочці. Лист завершувався проханням до міс Гані якомога скоріше відвідати їхню контору, щоб переписати цю власність та гроші на її ім’я.

Міс Гані так і зробила, а ще тижнів за два вселилася в «Червоний дім», у якому колись виростала і де, на щастя, й досі залишилися всі родинні меблі та фотографії. Відтоді Матильда була бажаною гостею в «Червоному домі» кожнісінького вечора після школи, і між цією крихітною дитиною та її вчителькою зав’язалася справжня дружба.

У самій школі теж відбулися великі зміни. Тільки-но стало зрозуміло, що пані Транчбул остаточно зійшла зі сцени, чудового пана Трілбі затвердили замість неї директором школи. А після того Матильду дуже швидко перевели в старший клас, де пані Плімсол одразу виявила, що ця дивовижна дитина й справді така розумна, як розповідала міс Гані.

Минуло кілька тижнів, і ось якось увечері, коли Матильда, як завжди після школи, чаювала з міс Гані на кухні «Червоного дому», вона раптом сказала:

— Зі мною сталося щось чудернацьке, міс Гані.

— Розкажи мені, що саме, — попросила міс Гані.

— Сьогодні зранку, — пояснила Матильда, — я просто так, для цікавості, спробувала пересунути щось очима — і не змогла. Ніщо не рухалося. Очі навіть не стали гарячі. Ця енергія мене покинула. Здається, я її назавжди втратила.

Міс Гані старанно намастила скибку хліба маслом і поклала зверху полуничного варення.

— Я сподівалася, що так воно й станеться, — сказала вона.

— Справді? Чому? — здивувалася Матильда.