Andriy - Unknown

— А ви гадаєте, що ваш батько і справді хотів, щоб вона назавжди привласнила його будинок?

— Я абсолютно впевнена, що він би цього не хотів, — відповіла міс Гані. — Батьки нерідко наділяють опікунів правом жити певний час у будинку, але сам будинок майже завжди записують на дитину. А коли дитина стає доросла, то здобуває право власності на будинок.

— Отже, будинок має належати вам? — перепитала Матильда.

— Батьків заповіт так і не знайшли, — сказала міс Гані. — Таке враження, що хтось його знищив.

— Не важко вгадати, хто, — сказала Матильда.

— Не важко, — погодилась міс Гані.

— Але ж якщо немає заповіту, міс Гані, то цей будинок автоматично стає вашою власністю. Бо ви — найближча рідня.

— Я знаю, — погодилася міс Гані. — Але тітка пред’явила якийсь документ, нібито підписаний батьком, де стверджується, що він залишає будинок своячці в подяку за її турботу й догляд за мною. Я впевнена, що це підробка. Але ніхто не може цього довести.

— А ви спробуйте самі, — порадила Матильда. — Найміть доброго адвоката й поборіться за своє!

— Я не маю для цього грошей, — зітхнула міс Гані. — А ще не забувай, що тітку вважають у нашій громаді вельми шанованою особою. Вона дуже впливова.

— А хто вона? — запитала Матильда.

Міс Гані на мить завагалася. А тоді тихо сказала:

— Пані Транчбул.

— Пані Транчбул?! — вигукнула Матильда, підскочивши ледь не на півметра над підлогою. — Ви хочете сказати, що це вона ваша тітка? Вас виховала вона?

— Так, — підтвердила міс Гані.

— Тоді не дивно, що вона вас залякала! — крикнула Матильда. — Ми недавно бачили, як вона схопила одну дівчинку за коси й кинула через паркан!

— Ти ще нічого не бачила, — сказала міс Гані. — Після смерті батька — а мені тоді було п’ять з половиною років — вона завжди примушувала мене самій купатися у ванній. І якщо вона заходила й бачила, що я, на її думку, погано помилася, то запихала мою голову під воду і так тримала. Але я не хочу згадувати те, що вона виробляла. Це нам ніяк не допоможе.

— Ні, — погодилася Матильда, — не допоможе.

— Ми прийшли сюди, — сказала міс Гані, — щоб поговорити про тебе, а я тільки те й роблю, що балакаю про себе. Я почуваюся якоюсь дурепою. Мені набагато цікавіше довідатися, чого ти ще здатна досягти своїми дивовижними очима.

— Я можу зрушувати речі, — відповіла на це Матильда. — Я знаю, що можу. Можу їх штовхати й перекидати.

— Як ти дивишся на те, — запропонувала міс Гані, — щоб ми дуже обережно провели кілька експериментів і пересвідчилися, що і як ти можеш рухати й штовхати?

На превеликий подив, Матильда відмовилася:

— Якщо ви не проти, міс Гані, я воліла б цього не робити. Я хочу повернутися додому й обміркувати все, що сьогодні почула.

Міс Гані відразу підвелася.

— Звичайно, — сказала вона. — Я й так тебе дуже затримала. Твоя мама почне хвилюватися.

— Вона ніколи за мене не хвилюється, — усміхнулася Матильда. — Але я хотіла б, якщо ви не проти, зараз піти додому.

— Ходімо, — не була проти міс Гані. — Вибач за такий поганий чай.

— Ну що ви, — заперечила Матильда. — Такий смачний.

Вони верталися до Матильдиного дому мовчки. Міс Гані відчувала, що Матильді потрібно помовчати. Дитина так заглибилася в думки, що навіть не дивилася, куди йде. Біля воріт Матильдиного будинку міс Гані сказала:

— Краще забудь про все, що я тобі сьогодні наговорила.

— Цього пообіцяти не можу, — відповіла Матильда, — але обіцяю не говорити про це більше ні з ким, навіть з вами.

— Це, мабуть, буде наймудріше, — погодилася міс Гані.

— Але не думати про це, міс Гані, не обіцяю, — додала Матильда. — Я про це думала цілу дорогу від вашої хатинки, і мені здається, що в мене є малюсінька ідея.

— Не треба, — захвилювалася міс Гані. — Забудь.

— І ще одне — перш ніж перестати про це говорити, я хотіла б вам поставити ще три запитання, — не вгавала Матильда. — Чи ви мені відповісте, міс Гані?

Міс Гані всміхнулася. Просто дивовижно, подумала вона, як упевнено й авторитетно ця крихітка взяла на себе відповідальність за її проблеми.

— Ну, — сказала вчителька, — залежно, які запитання.

— По-перше, — сказала Матильда. — Як зверталася пані Транчбул до вашого батька, коли вони були вдома?

— Та ж як іще — Маґнус, — відповіла міс Гані. — Так його звали.

— А як ваш батько звертався до пані Транчбул?