Andriy - Unknown

— Я не хочу торта, — пробурмотів хлопець.

— Бери, шмаркачу, — наполягала Транчбул. — Не ображай куховарку.

Дуже боязко хлопець почав одрізати від величезного торта тонесенький шматочок. Відділив його. Тоді відклав ножа, взяв пальцями липку скибочку й дуже поволі став куштувати.

— Смачно, правда? — поцікавилася Транчбул.

— Дуже смачно, — погодився хлопець, жуючи й ковтаючи. Він з’їв усю скибочку.

— Візьми ще, — запропонувала Транчбул.

— Дякую, з мене досить, — пробелькотів хлопець.

— Я сказала, візьми ще! — наполягла цього разу значно гостріше пані Транчбул. — З’їж іще скибку! Роби, що сказано!

— Я більше не хочу, — затявся хлопець. І тут пані Транчбул вибухла.

— Їж! — закричала вона, луплячи себе по стегні батогом. — Якщо я кажу їсти, то ти їстимеш! Ти ж хотів торта! Ти його вкрав! Ото тепер маєш торт! Навіть більше — ти мусиш його з’їсти! Не зійдеш з цієї сцени й ніхто не вийде з залу, поки не зжереш увесь цей торт, що тут стоїть! Тобі все ясно, Боґтроттере? Ти мене зрозумів?

Хлопець вирячився на Транчбул. Тоді поглянув на величезний торт.

— Їж! Їж! Їж! — верещала Транчбул.

Поволі-поволі хлопець відрізав наступний шматок й почав їсти.

Матильда була мов заворожена.

— Думаєш, він упорається? — прошепотіла вона Лаванді.

— Ні, — відповіла їй пошепки Лаванда. — Це неможливо. Його знудить ще на половині.

Хлопець їв далі. Коли доїв другий шматок, вагаючись подивився на пані Транчбул.

— Їж! — заволала та. — Малі зажерливі злодюжки, що люблять їсти торти, повинні їх мати! Швидше їж, хлопче! Швидше! Ми тут не збираємося стирчати цілий день! І нема чого зупинятися! Якщо ще раз зупинишся, не з’ївши все до крихти, то опинишся в карцері, а я замкну за тобою двері й викину ключі в колодязь!

Хлопець відшматував третю скибу й почав їсти. Проковтнув її швидше за дві попередні, а коли доїв, то миттю схопив ножа й відрізав наступну скибку. Здавалося, ніби він якимось чином упіймав належний ритм.

Матильда уважно до нього приглядалася, але не помічала ще жодної ознаки виснаження. Навпаки, він тільки набував упевненості в собі.

— Він добре справляється, — прошепотіла вона Лаванді.

— Його скоро знудить, — зашепотіла у відповідь Лаванда. — Це буде щось страшне.

Коли Брюс Боґтроттер ум’яв половину величезного торта, то зробив малесеньку паузу, щоб віддихатися.

Пані Транчбул люто зиркнула на нього, впираючись руками в стегна.

— Далі! — гаркнула вона. — Їж до кінця! Раптом у хлопця вирвалася могутня відрижка, що прокотилася по залу, як грім. Багато хто з учнів почав хихотіти.

— Тихо! — закричала пані Транчбул. Хлопець відпанахав собі чергову товстющу скибку й хутко почав її поглинати. У нього й далі не помітно було найменших ознак утоми чи зневіри. Він геть не був схожий на людину, що ось-ось зупиниться й крикне:

— Не можу, я більше не можу їсти! Мене зараз знудить!

Він і далі не втрачав темпу.

І ось з присутніми тут двома з половиною сотнями дітей-глядачів сталася ледь помітна зміна. Раніше вони відчували, як насувається біда. Вони готувалися до жалюгідної сцени, коли нещасний хлопець, по горло напхавшись шоколадним тортом, буде змушений здатися й благатиме пощади, а вони дивитимуться, як тріумфуюча директорка пхатиме в рота бідоласі нові й нові шматки торта.

Але нічого подібного. Брюс Боґтроттер уже подолав три чверті свого шляху, а сили йому не поменшало. Було відчуття, що забава починає йому подобатися. Перед ним була гора, на яку він дряпався, й усе йшло до того, що він успішно сягне вершини або загине під час цієї спроби. Але головне, що він тепер добре усвідомлював присутність глядацької аудиторії, мовчазні симпатії якої були явно на його боці. Йшла справжнісінька битва між ним і могутньою директоркою.

Зненацька хтось закричав:

— Давай, Брюсику! Ще трохи!

Пані Транчбул крутнулася на підборах і гаркнула:

— Тихо!

Глядачі пильно стежили за сценою. Вони цілковито захопилися цим змаганням. Хотіли б підбадьорливо щось вигукувати, та не сміли.

— Думаю, він свого доб’ється, — зашепотіла Матильда.

— Я теж так думаю, — прошепотіла у відповідь Лаванда. — Я ніколи б не повірила, що в цілому світі є людина, яка може з’їсти торт отакенного розміру.

— Транчбулка теж не може в це повірити, — сказала пошепки Матильда. — Поглянь на неї — усе більше й більше червоніє. Якщо він переможе, вона його приб’є.