Астрід Ліндгрен. Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

Він схопив торбинку і метнувся до ванної кімнати. Малий зацікавлено побіг за ним. Йому кортіло довідатись, як робити найколосальніший у світі луск. [507] карлсон схилився над ванною і набирав із крана| води в торбинку.

- Що ти робиш? - сказав Малий.- У паперовій торбинці вода не триматиметься, сам знаєш.

- Чому це? - запитав Карлсон і тицьнув Малому під ніс торбинку, з якої капала вода.

Хвилинку він потримав її, щоб Малий побачив, як у паперовій торбинці може триматися вода, тоді помчав із нею назад до кімнати.

Малий кинувся слідом, сповнений недоброго передчуття. І справді... Карлсон вихилився у вікно, тільки видно було його кругленький зад і кругленькі короткі ноги.

- Гей-гей! - вигукнув він.- Глянь униз, бо зараз буде найколосальніший у світі луск!

- Не кидай! - злякано гукнув Малий, і собі вихиляючись з вікна.- Не кидай, Карлсоне!

Та було пізно. Торбинка вже летіла вниз. Малий побачив, як вона, мов бомба, впала перед самісінькими ногами якоїсь сердитої тітоньки, що простувала до молочної крамниці в сусідньому будинку. Видно було, що їй не дуже сподобався найколосальніший у світі луск.

- Вона верескнула, ніби то горщик з пеларгонією,- завважив Карлсон,- а то просто невинна водичка.

Малий хряснув вікном. Він боявся, що Карлсон ще щось викине вниз.

- По-моєму, так не слід робити,- суворо сказав він.

Та Карлсон засміявся, тоді покружляв навколо лампи під стелею, хихочучи та поглядаючи згори вниз на Малого.

- «По-моєму, так не слід робити»,- перекривив він Малого.- А як, по-твоєму, слід? Шпурнути торбинку, повну тухлих яєць, га? Це теж чудна звичка твоєї матері? [508]

Він шугнув униз і спинився коло Малого.

- Ви найчудніші в світі, ти і твоя мама,- сказав він і поплескав Малого по щоці.- Але я все-таки люблю вас, хоч як дивно.

Малий аж почервонів з утіхи. В кожному разі дуже приємно, що Карлсон його любить і що насправді шанує маму, хоч не завжди це видно.

- Еге ж, мені самому дивно,- провадив Карлсон, і далі поплескуючи Малого по щоці.

Він плескав його все дужче, аж нарешті так ляснув, ніби дав поличника.

- О, який я милий! Наймиліший у світі! Тому я пропоную гратися в якусь милу гру. Ти згоден?

Звісно, Малий був згоден і відразу почав міркувати, в яку б то милу гру можна було погратися з Карлсоном.

- Наприклад,- вів своєї Карлсон,- ми можемо уявити собі, що стіл - це наш пліт і ми рятуємося на ньому від великої повені... А ось вона й надходить!

Він показав на калюжку, що повільно випливала з-під дверей.

Малому аж дух забило.

- Ти не закрутив крана у ванній? - злякано спитав він.

Карлсон схилив набік голову й лагідно глянув на Малого.

- Відгадай одне з трьох, чи закрутив я крана, чи ні?

Малий відчинив двері до передпокою: авжеж, не закрутив! Справді надійшла велика повінь. Ванну й передпокій геть залило водою. Якби хто захотів, то навіть міг би похлюпатися в ній.

Карлсон захотів похлюпатися. Він обома ногами стрибнув у воду, вигукуючи:

- Гей-гей! Бувають дні, коли випадають самі тільки приємні події! [509]

Та Малий, закрутивши кран і спорожнивши ванну, сів на стілець, розпачливо озирнувся на море води й застогнав:

- Ох, що тепер скаже мама?

Карлсон спинився як стій і обурено глянув на Малого.

- Ну, знаєш! Завжди твоя мама чимось невдоволе-на. Це ж невинна собі водичка.

Він знов підстрибнув так, що аж забризкав Малого.

- Навіть дуже приємна вода,- додав він.- Можна без клопоту вимити ноги. Чи твоя мама не любить мити ніг?

Карлсон знов підстрибнув і ще дужче забризкав Малого.

- Вона ніколи не миє ніг? Може, цілими днями тільки те й робить, що шпурляє вазони разом з горщиками?

Малий не відповідав. Він і так мав про що думати. Нарешті він отямився: ох, треба витерти воду скільки вдасться, поки вернеться мама.

- Карлсоне, мерщій берімося до роботи! - сказав Малий.

Він схопився з стільця, помчав до кухні і за мить виніс звідти дві ганчірки.

- Допоможи мені...- почав він.

Але Карлсона не було. Ні у ванній кімнаті, ні в передпокої, ні в кімнаті Малого. Зате Малий чув надворі гудіння моторчика. Він кинувся до вікна й ще встиг помітити, як у повітрі майнуло щось схоже на кругленький кошик.

- Летюче барильце, чи що? - промурмотів Малий. Ні, не барильце! Просто Карлсон полетів додому, до своєї зеленої хатки на даху.

Карлсон побачив Малого. Він рвучко знизився й пролетів повз вікно, аж за ним засвистіло. Малий жваво [510] замахав йому ганчіркою, і Карлсон на відповідь теж замахав своєю пухкою ручкою.