- Жодного в цілому світі,- запевнив Карлсон.- Наприклад, взяти б таку мізерну прояву, як ти. Я б оцінив тебе щонайбільше на двадцять п'ять крон.
Карлсон натиснув ґудзика на животі, піднявся вгору і радісно закружляв під стелею навколо лампи.
- Гей-гей! - весело вигукнув він.- Ось летить Карлсон на десять тисяч крон, гей-гей!
Малий вирішив махнути на все рукою. Адже Карлсон не шпигун, поліція не може схопити його тільки за те, що він Карлсон. Певне, тато й мама не цього боялися, аж тепер Малий збагнув. Звісно, вони боялися, що не можна буде довше тримати Карлсона в таємниці, якщо його почнуть ловити. Але чогось поганого з Карлсоном не станеться, Малий був того певний.
- Не бійся, Карлсоне,- сказав Малий.- Ніхто тобі нічого не зробить тільки через те, що ти - це ти.
- Авжеж, кожен має право бути Карлсоном,- запевнив Карлсон,- хоч досі є лише одним один гарненький і до міри затовстий екземпляр.
Вони перебралися до кімнати Малого, і Карлсон з надією роззирнувся навколо. [504]
- У тебе нема більше парової машини, щоб зробити вибух, або якоїсь іншої речі, що гарно лускає? Треба чимось луснути й потішити мене, а то я не граюся,- сказав він.
Та враз він прбачив на столі паперову торбинку і накинувся на неї, мов шуліка. Вчора ввечері мама поклала в неї Малому великого смачного персика, і тепер персик опинився в пухкій Карлсоновій жмені.
- Будемо ділитися,- швидко запропонував Малий.
Він якраз дуже любив персики й збагнув, що треба поспішати, коли хочеш, аби тобі хоч щось дісталося.
- Залюбки,- погодився Карлсон,- я візьму персик, а ти торбинку, ти виграєш, бо торбинкою можна хтозна-як натішитися.
- Е ні, дякую,- заперечив Малий,- поділимо персик, а тоді бери собі й торбинку.
Карлсон докірливо похилив голову.
- Я ще не бачив такого ненажерливого хлопчика,- сказав він.- Ну, та як хочеш.
Малий кинувся до кухні по ножа, щоб перерізати персика. А коли вернувся, то не побачив Карлсона. Нарешті він знайшов його під столом, звідки чутно було швидке прицмокування, як завжди, коли хтось їсть соковитий персик.
- Слухай, що ти там робиш? - стурбовано спитав Малий.
- Ділю,- відповів Карлсон.
Карлсон проковтнув останній шматочок, тоді виліз з патьоками соку на бороді. Він прбстяг Малому пухкеньку додррю, де лежала зморшкувата брунатна кісточка.
- Я завжди хочу, щоб тобі діставалося найкраще,- сказав він.- Якщо ти посадиш оцю кісточку, то матимеш ціле дерево, геть обвішане персиками. Визнай, [505] що я найдобріший у світі, хоч сам дістав лиш одного мізерного персика.
Поки Малий устиг щось визнати, Карлсон кинувся до вікна, де в горщику росла гарна пеларгонія.
- Щоб ти знав мою добрість, я допоможу тобі посадити кісточку,- додав він.
- Не чіпай! - крикнув Малий.
Та було вже, пізно. Карлсон устиг витягти пеларгонію з горщика і, поки Малий спинив його, викинув її у вікно.
- Хіба так можна...- почав Малий, проте Карлсон не слухав його.
- Ціле велике дерево! Ти уявляєш! На день свого п'ятдесятиріччя ти зможеш пригостити кожного гостя персиком! Правда, цікаво?
- Авжеж, тільки мамі буде не так цікаво, як вона побачить, що ти висмикнув її пеларгонію,- відповів Малий.- А коли б квітка втрапила на голову якомусь дідові? Як ти гадаєш, що б він сказав?
- Сказав би: «Дякую, любий Карлсоне!» - запевнив Карлсон.- Дякую, любий, що ти висмикнув пеларгонію, а не кинув її з горщиком... що Чудній матері Малого найдужче сподобалося б!»
- Ні, не сподобалося б! - заперечив Малий.- Що ти верзеш?
Карлсон запхнув кісточку в горщик і заходився спритно втоптувати землю.
- Авжеж, сподобалося б, - наполягав він. - Аби тільки пеларгонія гарненько трималася в горщику, тоді твоя мама вдоволена. А що це небезпечно для дідусів унизу на вулиці, їй байдуже. Одним дідом більше, одним менше, то дурниця, сказала б вона, аби тільки ніхто не висмикував її пеларгонії.
Він утупився очима в Малого.
- Та якби я тепер викинув ще й горщик, то [506] в чому б ми посадили кісточку, га? Ти подумав про це?
Малий про це не подумав і не знав, що відповісти. З Карлсоном важко сперечатися, коли він у такому гуморі, як тепер. Та, на щастя, гумор у нього мінявся приблизно кожні чверть години. Ось і тепер він зненацька вдоволено засміявся й сказав:
- Ми ще маємо торбинку. А нею можна хтозна-як натішитись.
Такого Малий не сподівався.
- Як? - запитав він.- Що можна зробити з торбинки?
Очі Карлсонові засяяли.
- Найколосальніший у світі луск,- відповів він.- Гей-гей, який буде луск! Ось зараз побачиш.
Читать дальше