Астрід Ліндгрен. Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

- Ха-ха-ха, ото було б весело побачити колись у газеті Карлсона, що нюхає в своїй вітальні букет чудових троянд абощо! - пожартував якось Боссе.

- Ти дурний,- відповів йому Малий.- У Карлсона нема ні вітальні, ні троянд, тільки невеличка кімнатка, повна мотлоху.

Врешті, Боссе й сам знав це. Адже він з Бетан і тато з мамою раз були на даху - один-однісінький раз - і бачили Карлсонову хатку. Вони вибралися туди крізь отвір у даху по драбині, що нею лазить сажотрус, і Малий показав їм, як хитро Карлсонова хатка схована за димарем біля самісінької глухої стіни сусіднього будинку.

Мама трохи злякалася, коли, вибравшись на дах, побачила далеко внизу вулицю. В голові їй запаморочилось, і вона схопилася за димар.

- Обіцяй, Малий, що ти ніколи не полізеш сюди сам,- мовила вона. [497]

Малий спершу обміркував свою відповідь.

- Обіцяю, що ніколи не полізу сюди сам,- нарешті сказав він і тихенько додав: - Хоч, може, часом полечу з Карлсоном.

Якщо мама не почула останніх його слів, то ніхто їй не винен. Бо як можна вимагати, щоб Малий ніколи не навідувався до Карлсона? Вона й гадки не мала, як приємно сидіти в Карлсоновій хатці, повній-повнісінь-кій мотлоху.

«Але тепер усьому буде кінець,- подумав Малий скрушно,- а все через дурних газетярів».

- Скажи Карлсонові, щоб був обережний,- порадиі тато.- Ще встигне потім налітатися. Ви могли б сидіти в твоїй кімнаті, і ніхто б його не побачив.

- Та я вижену його, якщо він бешкетуватиме,- додала мама.

Вона поставила на столі перед Малим тарілку каші і Бімбо теж насипала трохи в мисочку.

Тато попрощався й пішов «на роботу. Тоді виявилося, що й мамі треба до міста.

- Я тільки загляну в бюро подорожей і побачу, чи вони можуть запропонувати нам щось цікаве на час татової відпустки,- мовила вона й поцілувала Малого.- Я скоро повернуся.

І Малий лишився сам.

Сам із Бімбо, з кашею та своїми думками. І з газетою. Газета лежала коло тарілки, і він подеколи кидав на неї оком. Під заміткою про Карлсона вміщено зображення гарного білого пароплава, що приплив до Стокгольма й тепер став на рейді в Стремені. Малий глянув на нього уважніше. Ох, який гарний! Малий залюбки подивився б на нього насправді й поплавав би на ньому!

Він намагався дивитись тільки на пароплав, та його погляд уперто вертався до того осоружного заголовка:

ЛЕТЮЧЕ БАРИЛЬЦЕ ЧИ ЯКАСЬ ІНША ПРОЯВА?

[498]

Малий не на жарт зажурився. Треба якнайшвидше побалакати з Карлсоном, але не дуже наполохати його, о ні. Бо лтозна, чи Карлсон не злякається так, що полетить світ за очі й більше ніколи не вернеться!

Малий зітхнув. Потім знехотя підніс до рота ложку каші, проте не проковтнув її, а тримав на язиці, ніби куштував. Бо Малий був худенький, вутлий хлопчик, що погано їв. Таких тепер багато водиться. Він завжди так довго длубався ложкою в тарілці, що всім терпець уривався.

«Щоб оця каша була надто смачна, то ні»,- міркував Малий. Може, вона стане краща, як усипати більше цукру? Він сягнув рукою по цукорницю, але ту мить за вікном загув мотор і до кухні влетів Карлсон.

- Привіт, Малий! - гукнув він.- Угадай, хто в світі найкращий із найкращих, і вгадай, чого я прилетів саме тепер?

Малий швиденько проковтнув кашу.

- Звісно, найкращий із найкращих - це ти, Карл-соне, а от чого ти прилетів саме тепер...

- Вгадай одне з трьох,- мовив Карлсон.- Чи тому, що я знудився за тобою, дурне хлоп'я, чи що просто не туди потрапив, а насправді мав облетіти Королівський парк, чи тому, що мені вчулося, ніби тут запахло кашею? Ану відгадай!

У Малого обличчя засяяло з радощів?

- Тому, що ти знудився за мною,- скромно сказав він.

- Ні,- відповів Карлсон.- І в Королівський парк я теж не збирався летіти, цього можеш не вгадувати.

«Королівський парк! О, туди Карлсонові нізащо не можна літати,- подумав Малий.- І ні в яке інше місце, де повно-повнісінько людей. Його можуть побачити. Треба нарешті йому пояснити це».

- Слухай, Карлсоне,- почав Малий, але відразу ж [500] затнувся, раптом завваживши, що Карлсон чимось невдоволений. Він надув губи й позирав на Малого спідлоба.

- Тут ходиш голодний, як пес,- сказав він,- а дехто, напнувши нагрудника, сидить коло повної тарілки каші і примовляє собі, що треба з'їсти ложку за маму, ложку за тата, ложку за тітку Августу...

- А хто це - тітка Августа? - зацікавлено спитав Малий.

- Звідки я знаю?

- Ну, то й не треба за неї їсти,- засміявся Малий. Проте Карлсонові не було смішно.

- Еге ж, це тобі так здається! Еге ж, як на чиюсь думку, то ти собі вмри з голоду тільки тому, що не знаєш усіх тіток на світі, які сидять і плещуть язиками десь у Синьоморії, чи Синьогорії, чи ще бозна-де.