Астрід Ліндгрен. Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

Малий поспішився дістати тарілку й запросив Карл-сона насипати собі з горщика каші. Карлсон, іще трохи насуплений, заходився насипати кашу, аж поки висипав усю, та ще й пальцем витер у горщику вінця.

- Твоя мама золотко,- сказав Карлсон.- Шкода тільки, що безнадійно скупа. Зроду я ще не бачив так мало каші, хоч уже стільки разів у своєму житті їв її. «

Він спорожнив цукорницю в свою тарілку і взявся їсти. Якийсь час у кухні чутно було тільки плямкання, як завжди, коли хтось швидко вминає кашу.

- На жаль, не вистачило ложки за тітку Августу,- врешті сказав Карлсон і витер губи.- Але я бачу, що тут є булочки. Спокійно, тільки спокійно, люба тітонько Августо, сидіть собі цілком спокійно в Синьоморії, я замість каші можу вм'яти дві булочки. Або й три... або чотири чи п'ять!

Поки він їв булочки, Малий міркував, як би найкраще його попередити. «Мабуть, хай сам прочитає замітку [501] та й годі»,- подумав він і нерішуче підсунув Карл-еонові газету.

- Глянь на першу сторінку,- сумно сказав Малий. І Карлсон глянув, навіть дуже зацікавився. Потім! коротеньким пухким пальчиком тицьнув на білий пароплав:

- Ой-ой-ой, корабель перевернувся! Нещастя за нещастям!

- Та ти тримаєш газету догори ногами,- сказав Малий.

Він уже давно мав підозру, що Карлсон не дуже вміє читати. Але що був чемний хлопчик і нікому не хотів робити прикрості, а надто Карлсонові, то не вигукнув: «Ха-ха-ха, отже ти не вмієш читати!», а тільки поклав газету з малюнком як слід, аби Карлсон побачив, що пароплав не перевернувся.

- Але тут пишеться про інші нещастя,- сказав Малий.- Ось послухай-но!

І він уголос прочитав Карлсонові про летюче барильце, про невеличкого таємничого шпигуна, що його хотіли спіймати, про винагороду та про все інше.

- «Принесіть ту прояву до нашої редакції, і ви відразу одержите гроші»,- закінчив Малий і зітхнув.

Зате Карлсон не зітхнув, а втішився.

- Гей-гей! - загукав він, аж підстрибуючи з радощів.- Гей-гей! Вважай, що того невеличкого таємничого шпигуна вже майже спіймано. Мерщій зателефонуй до редакції і скажи, що я здам ту прояву нині ж таки після обіду.

- Що ти задумав? - злякано спитав Малий.

- Відгадай, хто найкращий у світі ловець шпигунів? - мовив Карлсон і гордовито показав на себе.- Нижчепідписаний Карлсон. Хай тільки я візьму свого сачка ловити комах. І якщо той таємничий шпиґун літає тут, над Васастадом, то він ще до вечора втрапить [502] у сачок, будь певен... до речі, в тебе є така торбина, щоб у неї вмістилося десять тисяч крон?

Малий знову зітхнув. Отже, Карлсонові ще важче пояснити все, ніж він собі уявляв. Бо той нічого не второпав.

- Любий Карлсоне, невже ти не розумієш, що це ти летюче барильце й що це тебе вони хочуть спіймати? Збагнув?

Карлсон так і завмер на місці. В горлі йому забулькало, ніби він чимось удавився. Він люто витріщився на Малого й крикнув:

- Летюче барильце? Ти звеш мене летючим барильцем? І щоб я був до тебе ласкавий, фе!

Він випростався, щоб стати якомога вищим, і чимдуж ввібрав живота.

- Ти, здається, не помітив,- пихато сказав він,- що я вродливий, розумний і до міри затовстий чоловік в розквіті сил. Цього ти, здається, не помітив, га?

- Помітив, Карлсоне, помітив,- затинаючись, запевнив його Малий.- Але я не винен, що вони таке написали в газеті. Вони мали на думці тебе, це вже що є, те є.

Карлсон ще дужче розсердився.

- «Принесіть ту прояву до нашої газети»! - обурено вигукнув він.- Проява! Торохнути б межи очі того, хто назвав мене проявою, щоб аж ніс відскочив!

Карлсон грізно підступив до Малого, але тепер утрутився Бімбо. Цього вже він не міг дозволити. Щоб хтось отак кричав на його господаря!

- Цить, Бімбо, цить! - гукнув Малий, і пес знову ліг. Він тільки стиха гарчав, аби Карлсон зрозумів, що він має на думці.

Карлсон сів на ослінчик, такий набурмосений і лютий, аж іскри сипалися.

- Я не граюся! Я не граюся, коли ти такий поганий, звеш мене проявою і цькуєш своїми собацюрами. [503]

Малий був у розпачі. Він не знав, що йому робити.

- Я ж не винен, що в газеті таке написано,- промурмотів він і замовк.

Карлсон також мовчав. Він сидів на ослінчику, понурий, як ніч. У кухні запала прикра тиша.

Раптом Карлсон голосно зареготав. Він схопився з ослінчика і грайливо штовхнув Малого в живіт.

- Хоч я й проява,- заявив він,- зате принаймні найкраща в світі проява, що коштує десять тисяч крон. Ти уявляєш собі?

Малий теж почав реготати: о, як добре, що Карлсон знов повеселішав!

- Авжеж! - захоплено вигукнув він.- Ти вартий десяти тисяч крон! Таких, як ти, небагато знайдеться!