Астрід Ліндгрен. Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

- Тільки Малий трохи ласкавіший до нього,- часто казала мама.

Але навіть Малому ввірвався терпець. І останнього разу, коли дядько Юліус гостював у них, Малий намалював його в альбомі і підписав малюнок: «Він дурний».

Дядько Юліус випадково побачив альбом і сказав:

- Кінь у тебе вийшов не дуже гарний!

Авжеж, йому все було не дуже гарне. З дядька Юліуса гість був нелегкий, що правда, то правда, і коли він нарешті пакував свою валізку й вирушав назад у Вес-тергетланд, Малому здавалося, ніби весь дім раптом розквітає і лунає веселою мелодією. Всі робилися дотепні й жартівливі, ніби сталося щось справді приємне, і тільки тому, що сердешний дядько Юліус покидав їх.

І ось тепер, як виходило з листа, він мав знову приїхати й намірявся побути тижнів зо два. Це буде з усіх боків приємна гостина, писав він, а крім того, лікар порадив йому лікуватися й робити масаж, бо вранці в нього терпне тіло. [514]

- От тобі й мандрівка,- зітхнула мама.- Малий не хоче їхати з нами, та ще й дядько Юліус прибуває.

Тоді тато вдарив кулаком по столу і сказав, що особисто він таки не відмовиться від подорожі і візьме з собою маму, навіть якщо доведеться тягти її спершу силоміць. Малий хай чи їде з ними, чи лишається, як сам знає, його воля, а дядько Юліус може приїздити й зупинятися в них, ходити скільки завгодно до лікаря або сидіти в Вестергетланді, як йому заманеться, але особисто він твердо наміряється вирушити в подорож, хай би з'явилося й десять дядьків Юліусів!

- Ну гаразд,- Озвалася мама,- треба поміркувати про це.

А поміркувавши, мама заявила, що спитає панну Цап, яка допомагала вже їм, коли мама восени захворіла, чи не прийшла б вона й не доглянула... двох упертих парубків - Малого і дядька Юліуса.

- І третього впертого парубка, що зветься Карл-сон,- додав тато.- Бо він товктиметься тут цілими днями.

Боссе так зареготав, що мало не впав зі стільця.

- Хатній цап і дядько Юліус, та ще й Карлсон, що живе на даху,- ото буде приємне товариство!

- А Малого ти що, забув? - додала Бетан.

Вона обняла Малого, задумливо глянула йому у вічі й промовила:

- Аж не віриться, що є такі, як мій братик. Воліє лишитись дома з хатнім цапом, дядьком Юліусом і Карл-соном замість поїхати в таку пречудову подорож із мамою і татом.

Малий випручався.

- Коли товаришуєш з тим, хто найкращий від усіх, то мусиш його пильнувати,- похмуро буркнув він.

Не думайте, що він не розумів, яка йому буде морока! Страшенна морока,- адже Карлсон крутитиметься [515] перед очима в дядька Юліуса і панни Цап! Певне, що треба комусь лишитися вдома й запобігти неприємностям.

- І це повинен бути я, розумієш, Бімбо?- сказав Малий.

Це вже було тоді, як він ліг спати і Бімбо теж засопів у своєму кошику коло ліжка. Малий вистромив і пальця й почухав Бімбо під нашийником.

- Тепер краще спімо,- сказав він.- Якось уже впораємося.

Та несподівано загув мотор, і до кімнати влетів Карлсон.

- Гарна мені історія,- сказав він.- Про все треба самому пам'ятати! Далебі, нема нікого, хто б мені нагадав.

Малий сів на ліжку.

- Про що нагадав?

- Що нині мій день народження. Цілий довгий день були мої іменини, і я не згадав, бо ніхто не сказав бодай: «Вітаю тебе».

- Та стривай,- здивувався Малий,- як можуть бути твої іменини восьмого червня? Адже ти їх святкував відразу після великодня?

- Е, то було тоді,- відповів Карлсон.- Хіба конче дотримуватися того самого дня, коли є на вибір стільки інших? Восьме червня - теж чудовий день для іменин. Невже він тобі не подобається?

Малий засміявся.

- Про мене, справляй собі іменини, коли хочеш.

- Тоді,- мовив Карлсон і зворушливо схилив набік голову,- тоді я просив би дати мені подарунки.

Малий нерішуче вибрався з ліжка. Нелегко так відразу знайти подарунок, що задовольнив би Карлсона.

Але він спробує.

- Я подивлюся в своїх шухлядах,- сказав він. [516]

- Авжеж, подивися,- сказав Карлсон і налаштувався чекати.

Та ось він помітив горщика, де був посадив персик, мерщій кинувся до нього, запхнув пальця в землю й видлубав кісточку.

- Хочу подивитися, скільки вона виросла,- заявив Карлсон.- Ого, мені здається, що вона дуже виросла!

Потім він знову спритно запхнув кісточку назад і витер брудні пальці об піжаму Малого.

- За десять чи двадцять років у тебе буде рай! - сказав він.

- Чому це?

- Зможеш лягти собі відпочити після обіду в затінку персикового дерева. Правда, тобі пощастило? Бо ліжко напевне доведеться викинути. Не годиться тримати так багато меблів разом з персиковим деревом. Ну, знайшов подарунок?