Астрід Ліндгрен. Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

Малий простяг йому свою іграшкову машину, та Карлсон похитав головою: ні, не те. Тоді Малий запропонував мальовані загадки, кубики, торбинку зі скляними кулями, але Карлсон щоразу хитав головою. Нарешті Малий здогадався, чого той хоче - пістолета! Він був схований у правій шухляді його столика в коробочці з-під сірників. То був маленький і дуже гарний пістолет. Тато колись привіз його Малому, як вернувся з-за кордону, і Крістер з Гуніллою довго заздрили йому, бо такого пістолета ні в кого не було. Він скидався на справжній пістолет, хоч був дуже маленький, і стріляв так гучно, як справжній.

- Ніяк не збагну,- сказав тоді тато,- як він може так гучно стріляти. Будь обережний,- застеріг він, даючи Малому пістолета,- не бігай з ним, де не треба, і не лякай пострілами людей.

З певних причин Малий не показав Карлсонові пістолета. Він і сам знав, що це не дуже чемно, та врешті [517] нічого цим і не домігся, бо якраз учора Карлсон однаково його знайшов, коли своїм звичаєм порпався в шухлядах Малого.

Карлсонові пістолет також дуже сподобався. Може, саме тому він і зробив собі нині день народження, по- | думав Малий і, зітхнувши, витяг коробочку з пістолетом.

- Вітаю тебе з днем народження! - сказав він. ' Карлсон охнув, кинувся до Малого й палко поцілував його в обидві щоки. Тоді відчинив коробочку й витяг пістолета, примовляючи:

- Найкращий з найкращих у світі - це ти, Малий.

Малому стало так тепло на серці, ніби від ста пістолетів, а він пожалкував був Карлсонові одного-однісінького.

- Розумієш,- повів далі Карлсон,- мені його справді треба. Вечорами.

- Навіщо? - занепокоєно спитав Малий.

- Коли я лежу й рахую овець,- відповів Карлсон. Карлсон мав звичку жалітися, що не може спати.

- Вночі я сплю як убитий,- бувало, казав він,- і до обіду також. А от після обіду тільки лежу й перевертаюся, та й вечорами іноді не можу заснути.

Тож Малий навчив його однієї штуки. Якщо хтось не може заснути, то нехай заплющить очі і уявить собі повно-повнісінько овець, що перескакують через тин. Треба всіх їх порахувати за чергою, і тоді так тебе зморить сон, що й незчуєшся, як заснеш.

- Бачиш, нині ввечері я не міг заснути,- сказав Карлсон.- От я лежав і рахував овець. І трапилась поганенька вперта овечка, що не захотіла стрибати. Не захотіла, хоч плач.

Малий засміявся.

- Чому не захотіла стрибати?

- Просто щоб мене роззлостити,- відповів Карлсон. [518]

- Стала перед тином, опинається і не скаче. А я подумав, що якби в мене був пістолет, то я б її навчив послуху. І згадав, що ти, Малий, маєш пістолета в шухляді, а тоді згадав, що нині мої іменини,- докінчив Карлсон і погладив пістолета.

Потім він захотів випробувати свій подарунок.

- Я мушу стрельнути, щоб мені стало весело, а то я не граюся.

Однак Малий твердо сказав:

- Нізащо в світі! Ти всіх у будинку побудиш. Карлсон здвигнув плечима.

- Ну то й що? Дурниці, не варто й згадувати. Вони собі знов поснуть! А як не мають власних овець, щоб рахувати, то хай позичать у мене.

А все ж Малий не дозволив пробувати пістолета, і Карлсонові сяйнула інша думка.

- Летімо до мене,- запропонував він.- Зрештою, треба ж улаштувати іменинний бенкет... У вас нема торта?

Малий признався, що торта нема, а як Карлсон не-вдоволено забурчав, він почав заспокоювати його - мовляв, це дурниці, не варто й згадувати.

- Торт не дурниця,- суворо сказав Карлсон.- Та спробуємо обійтися булочками. Піди-но принеси їх усі, які є!

Малий прошмигнув до кухні й повернувся з важким пакуночком булочок. Мама раз назавжди дозволила йому давати Карлсонові булочки, як треба. А тепер справді було треба.

Зате мама ніколи не дозволяла йому літати з Карлсоном на дах, одначе Малий геть забув про це і здивувався б, якби хтось йому нагадав. Малий так призвичаївся літати з Карлсоном, почувався так спокійно й безпечно, що йому навіть не лоскотало в животі, коли він, тримаючись за Карлсона, вилітав крізь вікно й піднімався до хатки на даху. [519]

Червневі вечори в Стокгольмі не схожі на жодні інші в цілому світі. Ніде небо не світиться таким дивним сяйвом, ніде смерк не буває такий чарівний, ясний, аж блакитний. І в тому блакитному смерку місто спочиває на своїй блідавій воді, ніби воно виринуло з давньої казки, а не існує насправді.

Такі вечори ніби навмисне створені, щоб улаштовувати бенкети з булочками на Карлсоновому ґаночку. Здебільшого Малий не помічав ані ясного неба, ні чарівного смерку, а Карлсон - той ними й зовсім не цікавився. Але тепер, коли вони сиділи разом і пили сік з булочками, то принаймні Малий відчув, що цей вечір не схожий на інші вечори. А Карлсон відчув, що мамині булочки не схожі на інші булочки. .