Регина Бретт - Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя

Моя подруга Сара Максвелл колись працювала музичним терапевтом у госпісі Західного резервного університету Кейса. Вона допомагала людям примиритися з минулим і покращити стосунки з найближчими людьми, перш ніж вони відійдуть із життя. Одного разу Сара запитала, чи не можу я зробити послугу для однієї з її пацієнток. Ця жінка хотіла, щоб я поділилася з іншими тим, про що вона найбільше шкодувала. Місіс Р. було 80 років, і вона написала таку передсмертну записку:

Коли я лежу в ліжку, численні волонтери роблять моє життя приємнішим. Коли я бачу радість, яку вони дарують іншим і приймають від інших людей, я дуже шкодую. Я жила навпроти будинку для престарілих, і мені навіть не спадало на думку піти туди, пожертвувавши своїм часом, і подарувати усмішку самотній людині. Я відчуватиму, що мені вдалося щось змінити, якщо переконаю інших працювати волонтерами хоча б годину на тиждень. Ви можете стати волонтером госпісу, відвідувачем будинку престарілих або репетитором у школі. У світі так багато людей, які роблять гарні вчинки. Будьте одним із них.

Це було її передсмертне бажання. Віддай одну годину свого часу на тиждень — і ти не пошкодуєш про це, коли настане час піти з життя.

Про що ти найбільше шкодуватимеш наприкінці життя?

У чому різниця між тим, як ти живеш і як хочеш жити? Щойно ти це зрозумієш, ти почнеш жити життям, якого прагнеш, — тим, яким варто жити.

Щовесни батьки починають панікувати.

Коли студенти коледжів готуються до випуску, їхні батьки телефонують і пишуть мені, щоб отримати пораду: «Моя донька (син) закінчує коледж, а вакансій немає. Вона витратила час і гроші, щоб оволодіти професією, якої вже, можливо, не існує. Що я можу сказати або зробити, щоб подарувати своїй дитині надію?»

Перш ніж ти почнеш готувати для дитини кімнату у своєму будинку, щоб вона могла туди переїхати, зроби їй найкращий подарунок на випускний — повір у неї.

В оголошеннях про роботу годі й шукати надію для наступного покоління. Ми самі створюємо цю надію. Жодного з тих місць, де я працювала, я не знайшла в газетному оголошенні чи онлайн. Усі вони з’являлись у моєму житті, коли я налаштовувалася, зосередившись на внутрішньому світі, а потім спілкувалася з потрібними людьми, які вже були в моєму житті. Робота з’являлася, коли я не звертала уваги на рівень безробіття і вірила в те, що Бог — найкращий роботодавець.

Не вір листам із відмовами. Вір, незважаючи на статистику. Вір, незважаючи на факти. Вір, що маєш місце в цьому світі, навіть якщо весь світ у тебе не вірить.

Потрібно вірити в себе навіть тоді, коли в тебе ніхто не вірить. Твоя віра має бути сильнішою, аніж недовіра, яка тебе оточує. Потрібно вірити в диво — у те, що неможливо побачити.

Це може означати, що тобі самому доведеться створити роботу, про яку ти мрієш. Можливо, тобі доведеться створити життя, яким ти хочеш жити. Три роки тому я намалювала макет книжкової обкладинки і написала на ньому своє ім’я. Це змусило мене взятися до справи — саме так з’явилася моя перша книжка. Тепер моя справжня книжка продається в книгарні неподалік від тебе.

Перш ніж я закінчила писати свою книгу, я роздрукувала список бестселерів «New York Times» і повісила його на двері свого кабінету. Я зухвало додала назву своєї книжки до цього списку. Моя книжка справді стала бестселером за версією «New York Times», протримавшись у списку три тижні поспіль.

Я прикріпила до своєї дошки візуалізації світлину, на якій розмовляю з Опрою Вінфрі. Гаразд, я просто відрізала голову Саллі Фідл (вибач, Саллі, насправді ти мені дуже подобаєшся) і наклеїла свою. Чому б не дозволити собі мріяти масштабно?

Потрібно будувати життя, яким ти хочеш жити. Дати йому назву, заявити про свої права — і почати жити.

Припини казати: «Я не знаю, що робити». Ти маєш щось знати. Почни з цього. Запитай себе: «Що я знаю напевне?» І зроби перший крок.

Колись я постійно казала: «Мені страшно», — і страху в моєму житті ставало ще більше. Величезна грудка страху — схожа на велетенський сувій гумової стрічки. То була я. Шар за шаром ця куля вкривалася страхом і росла. Але тепер усе інакше. Я сказала собі: «Покінчи з цим. Піди й зроби те, що можеш зробити».

Я ніколи не забуду, як уперше почула спів студентів факультету музичного театрального мистецтва з університету Болдвіна Воллеса, які співали від щирого серця в клубі «Night Town» у Клівленд-Гайтс. Вони мене дуже вразили. Усі ці студенти прагнуть потрапити на Бродвей. Ось як потрібно мріяти про недосяжне! У них мало шансів туди потрапити, але їм байдуже. Вони так щиро ділилися своєю радістю, що в мене аж боліло лице від усмішки, коли вони співали пісню з мюзиклу «Спамалот»: «Якщо віриш у свою пісню і не зводиш очей з мети, тоді отримаєш приз — свій Ґрааль. Будь сильним, іди своїм шляхом до кінця пісні. Не здавайся. Знайди свій Ґрааль».