Регина Бретт - Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя

У газеті «Plain Dealer», де я працюю колумністкою, протягом одного тижня скоротили 27 працівників. Мені було моторошно проходити повз кабінку, у якій 22 роки працював мій друг. Він планував вийти на пенсію як журналіст, а в результаті залишився без роботи і не міг знайти нову.

Ми всі мовчки хвилювались і думали тільки про одне: «Хто наступний?»

Того ж тижня Міністерство праці оголосило, що рівень безробіття сягнув 6,7 % і тільки протягом листопада було скорочено 533 тисячі робочих місць. Цей показник був найвищим за останні 34 роки.

Як і багато інших людей, я працюю в бізнесі, який одного дня може взагалі зникнути. Ми повсякчас читаємо про те, що газетний бізнес поступово згасає, а наша професія перебуває на межі вимирання. По всій країні в газетах скорочують робочі місця. Газети продають, вони стають банкрутами, їх перепродають по кілька разів, скорочують тиражі. Немає нічого святого — навіть тієї священної речі, яку ми називаємо «четвертою владою». Деякі газети зменшили свої обсяги, інші припинили доставку додому, а треті працюють виключно онлайн.

Наша бізнес-модель зазнала змін після появи Інтернету. Грошей, які газета отримує за рекламу, не вистачає на оплату рахунків. Нерухомість тепер рекламують в Інтернеті, де люди можуть переглядати онлайн-екскурсії. Оголошення щодо роботи теж краще публікувати в Інтернеті. Один клік — і твоє резюме на сайті. А ще є Craiglist. Як можна конкурувати з безкоштовними ресурсами? Байдуже, наскільки добре ти пишеш, якщо твою газету не підтримують прибутки від реклами.

У всьому Клівленді компанії скорочували робочі місця або обирали аутсорсинг. Банки, фабрики, сталеливарні та автомобільні заводи звільняли сотні працівників. Як колумністка, я часто жартую: «У мене буде найкраще місце на „Титаніку“». Я планую грати на скрипці, аж доки корабель не піде на дно. Сподіваюся, газетний бізнес ще довго триматиметься на плаву, але щоразу, коли інша газета починає скорочувати робочі місця, я починаю гадати, де ж рятувальний човен.

А хто ж про це не думає?

І що робити? Стрибати у воду? Якщо так, то коли?

Гадаю, тобі потрібно зводити міст — дошка за дошкою. І тоді, коли настане скрута, ти зможеш перейти на інший бік. Ти можеш будувати цей міст з іншими і для інших.

Саме це ми почали робити в «Plain Dealer». Ми не могли змусити компанію припинити скорочення, однак могли створити «мережу підтримки» для тих, хто втратив роботу, щоб їхнє «приземлення» не було таким болісним.

Ми з чоловіком придумали захід, який отримав назву «День зміни кар’єри в медіа». Він перетворився на масову кампанію — усі співробітники редакції новин пропонували професійну допомогу колегам, які втратили роботу. Це також був своєрідним тренінгом для нас, адже таке могло трапитися з кожним.

Метою було забезпечення кар’єрних навичок, а ще люди мали зосередитися на майбутньому, а не минулому. Не потрібно було звинувачувати чи скаржитися на когось через те, що ми опинилися в такій ситуації. Тон зустрічі багато важив. Ми хотіли підбадьорити людей, підготувати їх до майбутнього.

Нашою головною аудиторією стали 27 працівників, яких нещодавно звільнили. А додатковою — всі співробітники «Plain Dealer», які прагнули оволодіти додатковими професійними навичками. Ми також хотіли допомогти всім працівникам медіагалузі, які опинилися в цій ситуації.

Ми вирішили зробити цей захід безкоштовним для всіх, хто втратив роботу, а для працівників вартість вхідного квитка становила 25 доларів. Усі зібрані кошти планували використати на створення фонду допомоги для працівників, які потрапили під скорочення. Ми влаштували онлайн-реєстрацію, де люди могли здійснити оплату кредитною карткою або через PayPal. Реєстрація була потрібна для того, щоб дізнатися, скільки їжі слід замовити.

Ми обрали одну з субот січня і знайшли церкву, представники якої погодилися надати нам приміщення з восьмої ранку до третьої дня. У клівлендському соборі Трійці був зал, велика кухня та кімнати відпочинку. Ми готувалися до цього заходу місяць і знайшли велику команду волонтерів, яка складалася з представників громади та працівників «Plain Dealer». Для участі в заході зареєструвалися сто осіб, ще сорок запропонували свої послуги як волонтери. Ніхто з них не отримав ані цента за те, що присвятив суботу іншим.

Напередодні заходу пішов сніг. Його було дуже багато, і він не припинявся. Я боялася, що ніхто не прийде. Але ж ні! Прийшли майже всі. Дехто приїхав із сусідніх міст — Толедо, Акрона, Елірії та Коламбуса. Прибули не тільки працівники «Plain Dealer», але й журналісти з інших газет — «Beacon Journal», «Cronicle» (Елірія), «Blade» (Толедо), «Sun» та «Cleveland Jewish News».