Регина Бретт - Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя

Вона покинула роботу понад 10 років тому, коли їй стало надто важко.

Оскільки робота більше не є стрижнем її життя, Сюзан почала працювати волонтеркою по всьому місту. Коли її питають, чого їй найбільше бракує зі світу роботи, на її обличчі з’являється умиротворення — немов солодкі спогади про втрачене кохання.

— Там була гідність, елегантність… і сережки з перлами… такі маленькі, такі вишукані. Там у тебе був авторитет. Ти гарно виконувала свою роботу, — каже вона, немовби розповідаючи про зовсім іншу людину. Утім, так воно і є.

— Людині завжди потрібне місце, яке є чимось більшим, аніж вона сама, щоб йому належати. Мені бракує ідей і мотивації. Бракує прийняття рішень. Завдяки роботі ти маєш право на існування. Я сумувала за своїми контактами. За нормальним життям.

Вона має одну пораду для тих, хто звик скаржитися на дорожні затори, нескінченні робочі години, жахливих босів: «Цінуйте те, що маєте».

Знайомство з цією жінкою змусило мене по-новому поглянути на свою роботу — і в мене з’явилося нове почуття вдячності. Цікаво, який вигляд мала б наша робота, якби ми дивилися на неї виключно з вдячністю?

Якби кожний наш день минав під гаслом вдячності і ми бачили всіх і все як дари — а так воно і є! Мабуть, тоді ми усвідомили б, що, порівняно з рештою світу, пливемо на розкішній яхті.

Більшість із того, на що ми звикли скаржитися, радо хотів би мати хтось інший. Тривала поїздка на роботу через затори? Нестерпний керівник? Колега, який дратує? Маленька зарплата? Це великі дари для того, хто не може працювати або знайти роботу.

Хтось створив чудовий фільм про людей із країн «третього світу», які зачитують скарги мешканців розвинених країн, і розмістив його на сайті waterislife.com . Хлопчик сидить у купі багнюки й каже: «Ненавиджу, коли шкіряні сидіння не прогріваються». Жінка стоїть біля річки, у якій інші жінки перуть білизну, і каже: «Терпіти не можу, коли забуваю білизну в пральній машині і вона починає смердіти». Хлопчик із козою вигукує: «Я постійно забуваю свій зарядний пристрій на першому поверсі». Наприкінці цього фільму звучать слова: «Проблеми розвинених країн — це не проблеми».

Моя подруга Конні повсякчас нагадує мені: «На яхті не скиглять!» Ось де перебуває більшість із нас порівняно зі значною кількістю людей у цьому світі — особливо з тими, хто не має роботи і ледве тримається на плаву. Трапляються дні, коли я починаю скиглити через те, що редактор вніс правки в мою статтю, тоді як мала б дякувати за те, що можу заробляти на життя писанням. А ще часто скаржуся на те, що маю заповнювати щомісячні звіти про свої поїздки, тоді як мала б радіти, що мені компенсують транспортні витрати.

Якщо дивитися на світ із вдячністю, твоя робота заслуговує на похвалу й подяку. Можливо, вона зовсім не схожа на яхту, а радше на маленький катер, каное або пліт. У будь-якому разі саме завдяки їй ти тримаєш голову над водою. І якщо не опускатимеш її, з кожним днем краєвид ставатиме мальовничішим.

Рахунки за газове опалення нашого старого будинку росли, і ми вирішили з’ясувати, де втрачаємо тепло, щоб утеплити стіни та запобігти цим «витокам».

До нас прийшов мій друг Білл зі своїм інфрачервоним термометром, схожим на маленький жовтий пістолет. Він наводив його на стіну, там з’являлася червона цятка, і температура в цьому місці реєструвалася на дисплеї.

Білл навів «пістолет» на підлогу коло задніх дверей. Пристрій зафіксував температуру +6 °C. Холодне повітря просочувалося до будинку з підлоги. На одній стіні він зафіксував +11 °C, а на іншій +20 °C. За допомогою цього пристрою було дуже легко знайти «енергетичні витоки».

Коли ми знайшли всі ці місця, то почали замазувати щілини, ізолювати й додавати герметичні прокладки. Наш рахунок за газ зменшився зі 185 до 118 доларів. Протягом усієї зими нам було тепло й затишно.

Було б чудово, якби кожен із нас мав пристрій, який міг би перевірити все життя і з’ясувати, у яких місцях із нього витікає енергія. Уяви, наскільки продуктивною була б твоя робота, якби тобі вдалося позбутися всіх «енергетичних втрат». Уяви, як би ти почувався або почувалась, обираючи лише ті проекти, які заряджають тебе енергією. Якби можна було вибирати лише тих друзів, партнерів і колег, котрі «запалюють» тебе замість того, щоб гасити.

Трапляються дні, коли я переживаю особисту енергетичну кризу. Дні, коли відчуваю, що життєва сила мене залишає, а я ловлю себе на тому, що кажу: «Я така розгублена… така виснажена… абсолютно спустошена».