Регина Бретт - Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя

А-а-а-а! Я відчула себе абсолютною дурепою. Перед співбесідою я молилась, а протягом розмови тримала свою долоню розкритою, уявляючи, що тримаю Бога за руку. А тепер? Я помолилася, глибоко вдихнула та сказала щось на кшталт: «Що ж, очевидно, я нічого не знаю про світ бізнесу, тож якщо вам потрібен досвідчений бізнес-журналіст, я не та, кого слід найняти. Але я знаю, як робити репортажі й писати, я готова вчитися, щоб знати все, що може знадобитися для цієї роботи».

Вони були досить поблажливими й потисли мені руку. А один із чоловіків навіть провів мене до ліфта. Коли я натиснула кнопку виклику, то відчула, що моє серце впало. Скидалося на те, що я щойно втратила свій найкращий шанс отримати роботу в чудовій газеті. Та перш ніж двері ліфта встигли відчинитися, до мене підійшов головний редактор і запитав, коли я можу вийти на роботу.

Що? Вони все одно мене беруть?

І вони взяли.

Мені було непросто повідомити редактора в Лорейні, що я йду, пропрацювавши в них шість місяців, адже це була моя перша справжня робота.

Коли я звільнялася, Джон Коул побажав мені успіхів, але не був багатослівним. А за тиждень мені зателефонувала мама, щоб повідомити: мій колишній бос надіслав їм листа, зазначивши, що вони чудово виконали свою роботу.

Якою була твоя найгірша робота? Це запитання нерідко є гарним початком розмови. Спробуй — запитай про це інших. Але треба бути обачним. Твоя найгірша робота для когось може бути найкращою.

Погодься, було б чудово, якби ми могли обмінюватися робо́тами в космічних масштабах. Якби кожен, хто ненавидить свою роботу, міг її позбутись, а його місце зайняв би той, кому ця робота подобається, і був би щасливим.

Якою була моя найгірша робота? Забирати тіла до похоронного бюро.

Коли працюєш у похоронному бюро, робиш усього потроху. Друкуєш меморіальні картки, миєш катафалки, працюєш на церемоніях прощання, виїжджаєш на виклики. Неможливо забути своє перше «тіло». Я не знала, чого очікувати від свого першого чергування. Ти можеш лягти спати, а коли знадобишся, задзеленчить телефон. Дзвінок пролунав о третій ночі. Було моторошно їхати в катафалку у мертвій пітьмі по мертве тіло (пробачте мені цей каламбур).

Тій жінці було років сорок, і вона мала густе чорне волосся. З того часу минули десятиліття, та я й досі пам’ятаю її обличчя. Вона лежала в ліжку з розплющеними очима. Жінка протягом певного часу хворіла, і сімейний лікар уже навідався до її будинку, щоб засвідчити смерть. Там була присутня її родина, тож мені довелося поводитися так, ніби це звична для мене річ і я не боюся її торкнутися. Я й гадки не мала, наскільки важким може бути мертве тіло, аж доки не спробувала її підняти. Вираз «мертвий вантаж» для мене набув нового значення. У похоронному бюро ми мали роздягти її, обмити і вкласти для церемонії прощання.

Іноді поховальний бізнес може спричиняти глибоке хвилювання. Тиждень за тижнем ти поринаєш у світ смерті й горя. Тобі доводиться працювати з напіврозкладеними тілами, які вже не мають людської подоби, бо їх не могли знайти протягом тривалого часу. Тобі доводиться маскувати отвори від куль і почуватися безсилою, бо замаскувати діри в душах тих, хто вижив після цих самогубств, ти не в змозі. Тебе нудить від запаху смерті, доки його не змінює запах рідини для бальзамування, від якого з очей течуть сльози. Та ніщо не вражає так, як крихітні труни. Новонароджені, мертвонароджені, надії і мрії цілого життя, що залишають по собі порожні дитячі кімнати та занімілих від горя батьків, які навіть не знають, чи можуть тепер називати себе батьками.

Хіба в цьому є щось привабливе?

Коли бачиш смерть так близько, то відчуваєш глибоку вдячність за життя. Одного разу бальзамувальник дозволив мені йому асистувати. Він показав, як роки нездорового харчування можуть призвести до звуження артерій шиї. Я ніколи не забуду розсічену артерію того чоловіка. І згадую про неї щоразу, як мені спадає на думку поласувати картоплею фрі.

Якось я зайшла до кімнати для бальзамування й побачила тіло чоловіка з розчахнутою грудною кліткою — це скидалося на розкриту книжку. Після аутопсії бальзамувальник розкрив його, щоб підготувати. На якусь мить я відчула жах і відскочила. Та потім це видовище мене зачарувало. Я підійшла ближче, щоб пильно поглянути на кожне ребро, кожнісіньку тканину, що свого часу втримували його серце на місці. То був прекрасний момент. Як часто вам вдається зазирнути всередину людського тіла?