Array Падре Пио - Щоденник Любові

Пізніше я зрозумів, що Падре Піо, який завжди шанував батьківську владу, для того й побажав, щоб я прожив ці чотирнадцять літ з 1940 до 1954 року якомога ближче до моїх улюблених батьків, щоб я міг згідно із заповіддю любити й поважати свою матір й свого батька і неподільно віддавати їм всю мою синівську любов.

І лише після смерті мого батька Падре Піо побажав зайняти його місце й повести мій дух до любові Божої й до розуміння проблем земного життя. Починаючи з 1954 року, я став часто бувати в Сан-Джованні Ротондо. У червні 1956 року, для точності скажу — 6 червня, я знову був у Сан-Джованні Ротондо. Після Святої Літургії Падре Піо побачив мене біля вівтаря, підійшов ближче й сказав: "А ти що тут робиш? Не трать часу, зараз же рушай додому!" Цей наказ негайно податися в Дечіму дуже здивував мене й насторожив, і я поїхав у Болонью першим же поїздом. Наступного дня я прибув в Сан-Матео й застав мою любу маму при смерті, але при повній пам'яті.

Побачивши мене біля свого ліжка, вона просвітліла обличчям від невимовної радості й звернулася до мене з такими словами: "Ось і ти, Луїджі! Як я молилася отцю Піо, щоб він відіслав тебе додому. Я дуже вдячна Господу й отцю Піо за те, що вони виконали моє бажання. Тепер я відходжу з миром, тому що знаю…".

Трохи згодом мати спитала: "Луїджі, яке у нас сьогодні свято? Я весь час чую, як дзвонять дзвони, та тільки не пригадаю, який же завтра день".

Я відповів, що дзвони не дзвонять, і що завтра ніякого свята не чекаємо. Потім я вирішив подивитися на календар: виявилося, що восьме червня присвячене Серцю Ісусовому.

Фізичний стан моєї матері погіршувався з кожною годиною. Вона майже осліпла й втратила здатність говорити; не могла навіть піднятися з ліжка, та знаком показала нам, що хоче щось написати.

Усі діти зібралися довкола її ліжка, з нами був і парафіяльний священик Дечіма, Дон Балестрацці, кілька черниць й давні мамині подруги. Майже до останньої хвилини свого життя мати продовжувала писати, наче її підтримувала якась надприродна сила.

Я передаю тут частину тих записів, які моя мати вела в години свого радісного розставання з життям і зустрічі з Господом.

"Кінець мій близький, сили покидають мене, але не розум…

Луїджі, ми розлучаємося. Будь завжди добрим з усіма.

Я буду молитися за всіх. Ось і закінчилося життя…

Це ти, Луїджі? Не плач за мною. Я буду з Господом. Я завжди буду поряд з тобою. Провидіння наближається до мене.

Я все ще чую, як дзвонять перед святом дзвони.

Ваш батько чекає на мене. Так закінчується земне життя. Не з людьми, а з Господом. Так буде і з вами.

Я заповідаю вам йти моїм шляхом: любов до ближнього й чесність. Мить переходу — я готова.

Найкращі побажання всім, кого я знала. Господи, прийми моє дихання! Мир і радість усім. З Богом!

Мама".

Ці слова, написані в хвилини передсмертної агонії, без сумніву, підтверджують, що надприродна участь Господня дала їй здатність і дар писати перед смертю.

Святковий дзвін, який моя мати розрізняла до останнього моменту свого життя, був дзвоном небесним, що знаменував входження моєї матері в торжество Серця Ісусового й повернення душі моєї матері на небеса.

Через кілька днів після похорону я повернувся в Сан-Джованні Ротондо.

Я стояв у коридорі монастиря, де на стінах були розвішані різні вислови. Отець Піо вийшов із своєї келії, і я отримав змогу вислухати від нього слова утіхи в моєму великому горі, яке він поділяв. Погляд отця, повний любові до всіх людей, не міг в ту хвилю втишити біль мого серця. Мені вдалося вимовити лише кілька слів: "Моя мати так любила вас, Падре, вона вірила вам, і здавалося, наче вона знала вас усе своє життя. А вона ж ні разу не розмовляла з вами".

Падре Піо продовжував повільно йти коридором, прямуючи на хори маленької старої церкви.

Мені здалося, що він не хоче мені відповідати, але тут він пильно глянув на мене широко розплющеними очима, повними доброти й любові. Він зупинився раптово, підняв руку й пальцем показав мені на один із висловів, що був написаний на стіні коридора, так, наче сам уперше його побачив.

Він прочитав вислів, і я прочитав разом з ним. Написано було: "Святих спілкування".

Божа мудрість в отці Піо знайшла такий незвичний спосіб, щоб пояснити мені ту таємницю, яка хвилювала мене з раннього дитинства, адже мама встигла стільки про це розповісти.

Таємниця, яка відкрилася мені таким чином, дозволила більше дізнатися про цю людину, яка, пізнавши так багато Божих таємниць, сама стала частиною цієї великої таємниці.