Клайв Люїс - Листи Крутеня

Збільшуючи насолоду від споживання їжі і виробляючи в людині ненажерливість, ми беремо цю природну пов'язану зі зміною насолоду і, спотворивши її, перетворюємо в пристрасть до всього, нового. Виплекання цієї пристрасті цілком залежить від нашої майстерності. Якщо ми занехаємо наші обов'язки, то люди відчуватимуть не тільки задоволення, але й захват від такого нового і давно знайомого явища, як перший снігопад, від перших вранішніх променів сонця, від різдвяного сливового пирога. Діти, якщо ми залишимо їх поза увагою, будуть безмежно щасливі, граючи в різноманітні ігри, залежно від пір року; і ті ігри змінюватимуть одні одних через рівні проміжки часу так само, як осінь змінює літо. Лише за допомогою наших безперервних зусиль ми зможемо постійно підтримувати в них пристрасть до неритмічних змін.

Ця пристрасть цінна з різних поглядів. По-перше, вона зменшує задоволення і водночас збільшує бажання. Задоволення від новизни за своєю природою зменшується швидше, ніж інші різновиди задоволення від частоти повторення. А постійна новизна потребує грошей, отож прагнення її викликає пожадливість або пригніченість, або одне й друге водночас. Крім того, чим ненаситніше це бажання, тим швидше воно поглине всі безневинні джерела задоволення і перейде до різновидів тих задоволень, які Ворог забороняє. Підживлюючи таким чином огиду до консерватизму, ми нещодавно створили такі течії в мистецтві, які для нас менш небезпечні, ніж ті, що існували доти. Тепер усі художники — і посередності, й інтелектуали — повсякдень намагаються надати дедалі більшої свіжості й новизни своїм творам, переповнюючи їх похоттю, дурістю, жорстокістю і гордощами. Нарешті, жадоба новизни в людях для нас просто необхідна, якщо ми збираємося запроваджувати нові течії, моди, стилі, напрямки.

Мета поширення моди полягає в тому, щоб відволікти увагу людей від справжніх небезпек, які їм загрожують. Ми повинні спрямовувати модні протести кожного покоління проти саме тих гріхів, з боку яких існує найменша загроза, і зосереджувати його увагу на тих чеснотах, що стоять найближче до гріха, який ми хочемо поширити. Хитрість тут полягає в тому, щоб змусити їх бігати по судні з вогнегасниками тоді, коли воно тоне, і метушитися на тому його боці, де через борт уже ллється вода. Ми заводимо моду серед людей вдаватися до вибухів ентузіазму саме тоді, коли ті вибухи вже мляві й суєтні і більше не становлять поважної загрози. Через сто років, роблячи з них сп'янілих від емоцій героїв, спрямовуємо модні протести проти небезпеки «злагоди й взаєморозуміння». Жорстокі епохи ми протиставляємо сентиментальності, байдужі й ледачі — пошані, розпусні — пуританству, а коли все людство поспішає поділитися на рабів і тиранів, ми випускаємо привид лібералізму.

Але найбільший наш тріумф — це піднесення відрази й страху перед давніми усталеними порядками до рівня філософії для того, щоб безлад у розумі посилював нівечення волі. Саме з цього випливає так званий еволюційний та історичний характер сучасної європейської думки (почасти завдяки нам). Ворог полюбляє банальності. Наскільки я розумію, Він хоче, щоб люди у своїх діях ставили перед собою дуже прості питання:

«Чи це справедливо?»; «Чи це розумно?»; «Чи це можливо?». Якщо ж ми зуміємо примусити людей ставити перед собою такі от питання, як: «Чи відповідає це загальній тенденції нашого часу?»; «Прогресивне це явище чи реакційне?»; «Чи це той шлях, яким розвивається історія?» — то вони знехтують настановами Ворога всі питання, які вони ставлять, звичайно, не зможуть знайти відповіді, бо не знають майбутнього, а яким воно буде великою мірою залежить від їхнього вибору, через який, знову ж таки, звертаються до майбутнього. Отож тоді, коли їхні свідомості снують у цій порожнечі, ми маємо зручну нагоду втрутитися й схилити людей до дій, які вигідні нам. І основна робота, вважай, зроблена. Колись вони знали, що одні зміни ведуть до кращого, інші — до гіршого, ще інші не дають ніякого наслідку. Ми великою мірою усунули це знання. Описовий прикметник «незмінний» замінили на емоційний «застійний». Ми привчили їх думати про майбутнє, як про обіцяний край, до якого вступають лише улюблені герої, а не як про щось таке, чого досягає кожен зі швидкістю шістдесят хвилин за годину, незалежно від того, хто він, і що робить.

З прихильністю твій дядько Крутень.

Мій любий Шашеню!

Так, залицяння — це час сіяння зерна, яке через десять років переросте у домашню ненависть. Зачарування, пов'язане з незадоволення бажанням, спричиняє наслідки, які люди, завдяки нашому втручанню, можуть сприймати як наслідки доброчинності або милосердя. Скористайся з двозначності слова «любов»: хай вони думають, ніби завдяки любові розв'язали проблеми, які насправді було відкладено лише на якийсь час під впливом зачарування. А тим часом ти маєш змогу тихцем загострювати ті проблеми, перетворюючи їх на постійні джерела невдоволення.