Василь Рубан - Бережа

священну пiсню Слави спiваючи.

Ти, Ягно, вiддзеркалення самої себе,

ти, Ягно, – похвала для чоловiкiв,

ти, Ягно, – мати матерiв,

Дарбог з тобою треться, щоб народила.

Завдяки любовному тертю Вогонь вийшов назовнi,

прекрасним сином Тар'ягном – Боголюдиною,

о Ягно, – пошанiвок тобi наш,

тобi цей солодкий дим вiд Ватри.

Смертнi приблизили безсмертного,

непомильного, вiдвертаючого напастi,

десять дiвиць-папьцiв навколо язичка полум'я,

новонародженого мужа – iм'я йому Вогонь.

Оточений сiмома священнослужителями,

вiн засяяв з лона матерi, бiля її вим'я,

день за днем не стуляє очей,

з тих пiр, як народився з черева Божинi.

Б'ється з ворогами в переднiх лавах Перунiв,

первороднi арiйцi знають всi священнi примовки,

арiйцi узгодили i привели в рух священнi слова,

вони запалили Вогонь, кожен у своєму домi.

Коли ми сьогоднi в час священнослужби

вибрали тебе, як досвiдченого волхва,

ти добре потрудився, вiдвозячи пожертви,

будь з нами i тодi, коли п'ємо чар-трунок.

Тар'я!

Ось перед взором нашим бездонне Диво,

до якого в цю пору звертаються селяни,

Диво роздає людям скарби,

дає достаток тим, хто пiд Дивом ходить.

Бо спочатку Богам, якi достойнi поклонiння,

Диво дарує безсмертя, як Долю найвищу,

а потiм розкриває дароносицю

для людей, визначаючи тяглiсть життя.

Якщо через незнання ми погрiшили

або через слабкiсть волi перемогла нас спокуса,

о Диво-Дива: ти над Богами i над людьми,

прости нам провини i напоум на совiснi вчинки.

Не применшуйте Божистiсть Дива,

бо воно є самодостатня свiтобудова,

це прекрасне Божество є оболонкою Землi,

її просторовою повiтряною сферою.

Усiм Богам на чолi з Ягною

в Дивi є мiсце для сутнього єства,

в твоїй волi Диво-Дива-Дитина

духи лiтають, множаться i мiняться.

Тi твої порухи, о Диво-Дива-Дитина,

якi тричi на день посилають щастя,

нехай Тар'ягн, Водан i Земля,

Боги з Русалками нас захищають.

Тар'я!

Я кличу першою Ягну на благо,

я кличу сюди Дарбога на допомогу,

я кличу Дудя, який заспокоює все живе,

я кличу Бога Сварга для пiдтримки.

Просвiчуючись через чорний простiр,

заспокоюючи безсмертного i смертного,

Сварго їде на золотiй колiсницi,

озираючи всiх сущих.

Осяваючи Всесвiт, їде вгору

на двох бiлоногих конях чорної мастi,

Сварго сiяє з дальнiх далей,

проганяючи геть всi небезпеки.

Хомути кiнськi прикрашенi багатобарвними перлами,

висока колiсниця золотом поцвяхована,

виходить Сварго, розсiюючи променями

чорнi простори володiнь Яминих.

Чорноногi конi бiлої мастi позирають на людей,

везучи колiсницю iз золотим дишлом,

весь час всi люди i всi свiти

перебувають у лонi Сварги сяючої.

к троє небес, двоє з них лоно Сварги,

а трете – сутнiсть Морани-Ями для погинулих,

всiм буде нагода вибирати мiж тими свiтами,

хто це збагнув, хай сам скаже.

Як орел оглядає повiтрянi простори,

глибоко натхненний Яса-Ра-вождь,

де тепер Сонце? Хто це збагнув?

До якого Дива тягнуться його променi?

Вiн озирає вiсiм вершин Землi,

рiвнину в три перегони, сiм рiк,

прийшов золотоокий Бог Сва,

той, хто дає коштовностi вогнепоклонникам.

Золоторукий Сварго – володар роду людського,

подорожуй мiж двома – Дивом i Землею,

проганяй геть хвороби, рухай Дарбога,

поспiшай до нас через чорнi простори.

Золоторукий Ясу-Ра, добрий княже,

милосердний i помiчний для вiруюючих,

хай прийде, проганяючи Чортiв i їхнiх прислужникiв,

кожного ранку i вечора Всевишнiй над нами.

Твої шляхи, Сва, не припорошенi курявою,

бо в безмежному просторi сiяння твоє,

прийди тими чистими шляхами до нас сьогоднi,

захисти нас i втiш, Боже!

Тар'я!

Спiльне лице Богiв – Свiтло,

око Ягни,

воно заполонює Диво, Землю i Простiр,

Свiтло – суть життя рухомого i сталого.

Свiтло наступає позаду Зорi,

наче юнак на юнку налягає,

в той час як люди, вiрнi Божим заповiдям,

встають до працi, вмиваючись водою.

Благодатнi рудi кобили свiтла,

яскравi, пiстрявi – захоплюють дух,

достойнi поклонiння рудi конi видираються над обрiєм,

за один день об'їздять Землю i Диво.

Така Божиста природа свiтла –

розпросторювати золотосрїбну тканину,

як тiльки воно запрягає рудих коней,

нiч зникає, блякнуть її шати.

Свiтло стає кольором батька-матерi,

щоб бути видимим у дивному лонi,