Василь Рубан - Бережа

– Я – Тар'я-Країн-Котигорошко-Кий, син Пала, це Джура, а це Гонець, – заявив Кий. – Тепер ти скажи, Джуро!

– Приїхали ми сватати вашу князiвну Марiю, – промовив Джура.

– А умови ви чували?

– Одним вухом чували, а в друге випускали, – докинув Гонець.

Вiдвели їх амажонки у розкiшнi покої вiдпочити i приготуватись до герцю.

На другий день вивели витязiв на рiвну, широку сонячну галявину, оточену стiною молодого дубового лiсу. Довкола лiсу стало вiйсько амажонок, повернене лицями назовнi кола. Лише три амажонки, в тому числi i князiвна Марiя, гарцювали на конях з одного, полуденного, боку галявини, а з пiвнiчного вирiвнювали коней ув одну шерегу троє витязiв-мужчин. Джура i Гонець з'їхалися iз двома амажонками посеред галявини обговорити умови герцю. Скiльки амажонки не настоювали, щоб усi три сутички були смертельними, Джура i Гонець не погоджувались. Нарештi амажонки згодились на умови Кияна, бо ще нiякий витязь не витримував першого удару їхньої князiвни i не падав мертвим.

Наче вiтер i швидше вiтру мчали конi витязiв, як влитi, сидiли вершники, закованi в броню, прикрившись щитами. Кожен мiтив у центр щита супротивника, бо удар мусив бути страшної сили i щит повинен лопнути перед всепроникним вiстрям списа, голодного живим тiлом витязя. Коли супротивники зiткнулись, бiлий вогонь спалахнув на їхнiх щитах. Марiя проскакала мимо до протилежного кiнця галявини, Кий же вилетiв iз сiдла, перевернувшись у повiтрi, став на ноги лицем у той бiк, куди поскакала Марiя. Ще нiколи вiн не одержував такого сильного удару, проте, стоячи на ногах, прийшов до тями, а Джура пiдвiв йому коня. Скочивши на нього, Кий виїхав на рубiж, Марiя i Кий вiдкинули списи, мечi, ножi i тiльки з щитами ринулись назустрiч одне одному. Пiсля дзвiнкого удару їхнi щити розлетiлись на друзки, проте обоє вершникiв втримались у сiдлi, послабивши i повернувши корпус за щитом у момент удару. Амажонки зрозумiли, що цей витязь незвичайний. Третiй раз зiйшлися супротивники, скинувши броню, шоломи i пояси. Кий залишився у бiлiй вишитiй сорочцi, синiх шароварах i жовтих чоботях. Марiя – у бiлiй вишитiй сорочцi i зеленiй плахтi, вишитiй жовтим i червоним хрестиком. Коли Марiя скинула пояс Тар'ягна i повiсила на рукiв'я увiткнутого в землю меча, то вiдчула, що вона не витязь, а лише жiнка. У високiй квiтучiй травi по пояс зiйшлися вони втретє помiрятися силою. Ледве Кий узяв Марiю у свої могутнi обiйми, як вона стала нiжною i податливою. Легко поклав вiн її у траву. Коли устав, на шиї у нього була пов'язана Марiїна вишивана хустка. Опоясався Кий поясом Тар'ягна i помахав рукою до Джури й Гiнця, якi чекали далеченько в кiнцi галявини. Свiдки герцю пришпорили коней, i двоє козакiв i двi амажонки прискакали на середину галявини, де Марiя й Кий тримались за руки.

Вiд пошлюблення Кия i Марiї народився перший чоловiк в роду амажонок, i назвали його Гуном, бо вiн, на противагу малят-дiвчаток, якi пищали в колисках, гув хлопчачим голоском. Жителi країни амажонок стали зватися гуни, або роксолани. Коли Марiя пiдлягла Києвi, то й усi молодi амажонки захотiли мати собi чоловiкiв. Зiбрались вони на Раду, i Кий порадив їм таке. У долинах рiк Дунаю, Днiстра, Бугу, Днiпра i Дону молодi хлопцi тарiйських родiв Краягна, Кiмар'ягна, Вол'ягна, Слав'ягна i Сар'ягна пасуть товар. Хай молодi амажонки розiб'ються на п'ять загонiв i стануть таборами бiля пасовищ, де юнаки тирлуються разом зi своїм товаром. Отож хай кожна дiвчина привабить собi юнака.

Так вони й зробили. Коли юнаки внаджувались до стоянок амажонок, тi дуже ласкаво їх приймали, але якщо хлопцi хотiли женитися, амажонки казали:

– Ми ваших звича'їв не знаємо i не вживемося з вашими матерями. Краще берiть у своєї общини кожен свою долю та й поїдемо до нас.

Нiчого було юнакам робити, мусили на те приставати. За якийсь час всi загони амажонок прибули на берег рiки Вардани з чоловiками.

Одного разу пiшов князь Кий на озера полювати. Пiсля полювання сiв iз товаришами на березi озера i почали, вечеряючи, розповiдати рiзнi бувальщини. Один козак розповiв, як колись вцiлив стрiлою лебедя, а лебiдка вслiд за лебедем розбилась об землю. Тодi Кий згадав, що десь за ним побивається князiвна Либiдь. Забрав вiн iз собою Марiю i поїхав на Днiпро. На тому мiсцi, де вони колись з Щеком i Хоривом перемогли Змiя Горинича, вже було збудовано город, i люди звали його Києвом. Кий там поселився i взяв собi ще одну дружину, князiвну Либiдь. Потiм узяв собi за дружину князiвну Галю галицьку, потiм узяв собi за дружину князiвну волинян – Дану, потiм ще узяв собi за дружину князiвну Сарму Бiловезьку.